Степан пішов на строкову службу та прослужив три місяці. Повномасштабне вторгнення застало 19-річного хлопця у Запоріжжі.
Військового з побратимами відправили на захист Запорізької АЕС в Енергодар. Та вже 4 березня Степан потрапив у полон, де пробув дев’ять місяців.
Нас взяли кількістю не лише в людях, але й в техніці, — ділиться військовий спогадами про натиск окупантів.
Спершу окупанти тримали полонених в Енергодарі. Потім відправили у Севастополь, а звідти літаками — у Таганрог та Ростов.
Степан згадує, що найстрашніше було в останньому пункті призначення — Ростові. Військовий розповідає, що міг не встигнути вилізти з автозака, як окупанти кидали на землю і били.
Якщо ти потрапляєш в полон, то ти звідти або не повертаєшся, або повертаєшся інвалідом, чи з відбитими органами.
Траплялось били так, що й вбивали. Степан пригадує чотири таких випадки лише за час, коли він був у полоні.
Особливо часто зривали злість росіяни, коли втрачали якісь окуповані території. Так було й після звільнення Херсона. Тому Степан найчастіше волів би залишатися у камері, ніж виходити на прогулянку та ризикувати потрапити комусь під руку.
Перебував парубок у камері ще з десятьма полоненими. Ділиться, що краще, коли було більше людей, бо можна було хоча б іноді поговорити. А ще Степан у полоні молився та думав про рідних та свої незакінчені справи.
Не знаю, як старші люди, але коли тобі 19 років і ти в полоні, то думаєш, що молодість минає, а ти сім’ю не встиг завести, нічого не встиг.
Постійною темою для спілкування була їжа. Такими пам’ятає розмови у неволі Ярослав Бердников. Читай історію незламного прикордонника про російський полон.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.