Підполковник Державної прикордонної служби та Герой України Олександр Марчук іноді, здається, колекціонує історії з війни. І вони бувають як приємними, як порятунок кота Бахмута із пораненою лапою, так і доволі сумними.
Кожна з них без перебільшення тягне на окремий фільм. Та не все поки можна розповідати.
В Олександра було безліч ситуацій на межі. У Соледарі його група зайшла на завдання, але не знала, що ту місцевість уже зайняв ворог. Знищили пів сотні вагнерівців і вийшли з оточення.
Коли звільняв Харківщину з побратимами, його наздогнала снайперська куля. Урятував супутниковий телефон, який дав командир, а він ще й брати не хотів.
Проте підполковник прикордонної служби й досі сміється, як згадує, як дізнався про те, що має отримати найвищу нагороду — Герой України. Сказав, що це точно не про нього.
Нею Олександра нагородили за евакуацією побратимів, які полягли у штурмі на Запорізькому напрямку, де ворог довго не давав забрати тіла.
То був останній шанс. І він пішов по відкритому замінованому полю, без сапера, щоб не затримуватися.
Таку кількість мін, яка була на Запорізькому цьому напрямку, я ніде не бачив. Відкидали ногами й палками нерозірвані міни.
Тіло побратима теж було заміноване, його вдалося витягти. А коли повернулися, суміжний підрозділ ЗСУ попросив Сашка забрати ще і їхнього загиблого.
Знову півтора кілометра в один бік під палючим сонцем. Оскільки було дуже важко, він ухвалив рішення, що побіжить сам.
Я біг знову, на коліна ставав, відключався, приходив до тями й знову біг з тими рештками тіла.
Так по черзі вдалося забрати з поля бою п’ятьох воїнів. У минулому загартований марафонець наприкінці знепритомнів перед автівкою.
Чую вже по радіостанції, взаємодіючі та сусідні наші підрозділи хлопають, радіють. І потім я вже прокинувся під капельницею стабпункті.
Це було в день його народження. Перед кожним виходом Сашко усвідомлював, що може не повернутися. Навіть уявляв, як буде виглядати дата 3 серпня — як день народження та день смерті, якщо загине.
Проте йому вдалося вибратись живим і все ж таки повернути тіла побратимів їхнім рідним. Родини пізніше ще довго дзвонили та дякували йому за те, що змогли поховати своїх героїв.
Вважав своїм обов’язком звільнити Україну від російських окупантів і боєць Дмитро Рубашевський родом із Білорусі. Читай історію білоруського воїна, який любив Україну понад усе.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.