Захищати свою землю нас мотивує дві речі: почуття справедливості та бажання помсти. І страшно, коли в житті стається таке, що воювати йдеш саме заради бажання відомстити ворогу за все, що відчув/(-ла) ти. Такі історії можуть довести до сліз.
Він захищав Маріуполь від окупантів, був поранений, вижив у російському полоні та хоче знову повернутися на війну. Торік 24 лютого Дмитро одразу пішов до військкомату рідного Маріуполя. Там добровольцю сказали почекати, та коли зв’язок у місті зник, він самотужки відшукав один із підрозділів і став до лав ТрО.
Дмитро пішов у розвідники, був кілька разів поранений і опинився у полоні росіян.
Він пригадує, що виконував свої завдання у цивільному, але в кишені завжди мав зброю та гранату — був готовий на все. Одного разу побачив росіян, що мародерили у рідному місті — сказав, що бездомний, і запитав, як і куди можна пройти.
В цей час нарахував танки, позиції ворога та повідомив українським військовим.
Поранений, влаштував евакуацію інших побратимів. Його ж ноги тоді зрешетили майже два десятки уламків.
За кілька днів чоловік дізнався, що його мама, цивільна дружина та падчерка загинули під руїнами будинку.
12 квітня він потрапив у полон. Був в Оленівці, де за ним доглядали такі ж полонені медики. Потім було утримання на Луганщині, а тоді вже обмін.
Він мріє першим зайти у своє місто. Вірить, що так воно й буде.
— Вони за кожну з моїх дівчат по десять душ залишать, — каже Дмитро.
Історію іншого військового, який мав підірвати мости на Чонгар 24 лютого, ми писали раніше. Читай, як та чому окупанти зайшли на материкову Україну з Криму.
Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!