Вони пішли захищати сім’ю та країну добровольцями. Черкащанин Віталій Осадчий родичам навіть не сказав про це, бо оберігав їх.
А Валерій Васін одразу повернувся з-за кордону — боронити Херсон, де залишалася його родина. Обидва не були професійними військовими, але обидва полягли за Україну і за те, щоб їхні діти не воювали.
Віталій Осадчий
Інна Осадча часто приходить до стели пам’яті у Черкасах. Каже, тепер тут її родина, бо ледь не на кожному фото — знайомий, сусід, однокласник, побратим чоловіка та її Віталій.
У військкоматі тоді Віталія Осадчого не взяли, розповідає Інна, тож записався до тероборони. За весь час родина бачила його кілька разів. А в кінці квітня повідомив, що їде у відрядження, куди — не сказав. То була Попасна на Луганщині.
Іще за кілька днів дзвінок братові підтвердив найстрашніші здогадки: Віталій Осадчий загинув 28 квітня торік поблизу Попасної.
Як уже потім мені розповіли, він двоє діб виносив трьохсотих. Він спас трьох наших черкащан, важко, не важко — виносив усіх підряд.
І як кажуть хлопці: ти уже втомився, досить. А він каже: зараз ще одного винесу і поміняємося. Пішов і їх накрило градами, — розповідає Інна.
Нині про тата часто питає семирічний син, а мамі складно знайти слова, щоб відповісти.
Валерій Васін
Олена з дітьми пережила окупацію. Коли почалася повномасштабна війна, жили в Херсоні. Вирватися звідти манівцями вдалося лише торік у квітні. Чоловік Валерій Васін у березні повернувся в Україну. Записався в морську піхоту. Тоді ж уже був на передовій. Загинув під Херсоном 12 жовтня.
У день, коли Валерія ховали, він мав летіти до Великої Британії на навчання. Добре знав англійську, польську, мав юридичну освіту, розповідає Олена.
Якраз коли це сталося, це був мінометний обстріл, і він все на себе прийняв, за ним вже виїхала машина, всі документи були оформлені. Хлопці сказали, ми не встигли на півгодини, — розповідає Олена.
Разом із тілом чоловіка родина отримала і його телефон. У ньому знайшли відеовітання доні до дня народження 10 жовтня. Але відправити його тато не зміг. А вже за два дні Валерій загинув…
На війні Валерій був командиром гранатометного відділення окремого батальйону морської піхоти. А в мирному житті — віцепрезидентом Федерації Кіокусінкай України, багаторазовий чемпіон і призер України, бронзовий призер Чемпіонату Європи. Працював тренером-викладачем і присвятив себе вихованню дітей.
Родини обох захисників нині живуть пам’яттю про героїв, хочуть, щоб люди знали їхні імена.
Хочеться перемоги. Хочеться, щоб це все скінчилось тільки перемогою, в нас іншого виходу немає, тому що Україна переможе, — каже Олена.
Нагадаємо, раніше ми розповідали історію загиблого морпіха Теодора Осадчого зі слів мами героя.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.