Усі жахіття окупації в Бучі Олена Захарович зі своїм чоловіком пережили від самого початку. Там вони мали будинок та свою справу — виробництво косметики. Тому довго не хотіли виїжджати з міста.
Подружжя жило під обстрілами, без світла, води та зв’язку. Їм довелось на власні очі бачити розстріляних земляків.
Дорога з пекла
Після масових обстрілів міста Олена з чоловіком все-таки вирішили тікати до Прикарпаття, полишивши й рідний дім, і власну косметичну фабрику.
З окупованого міста подружжя вивіз зовсім сторонній чоловік. Вони приєдналися до іншої евакуаційної колони, де була понад тисяча автівок. Дорога до мирного Прикарпаття нагадувала фільм жахів.
Коли ти їдеш і бачиш згорілі машини, трупи, кров, кишки — це страшно. І майже на кожній машині написи “діти”. Я майже всю дорогу проплакала. Мені чоловік не дозволяв дивитись. Я сиділа і дивилася в ноги, — пригадує Олена.
Бізнес в евакуації
Та вже за два тижні після евакуації до Олени почали звертатись клієнти й просити знову налагодити виробництво кремів, масок та іншої косметичної продукції.
Одна з клієнток допомогла з обладнанням — передала його з Києва. До Олени доєднались і її працівники, які погодились теж переїхати до Івано-Франківська.
Нині Олена думає відновити ще й виробництво у Бучі та вийти зі своєю косметикою на європейський ринок.
Кілька років тому чоловік з Горенки в хаті-мазанці сам змайстрував піч і за старовинними рецептами, виключно вручну, замішував тісто й випікав хліб.
Нині родина Граур відновила бізнес у Золотоноші, куди довелось переїхати через війну. Дивись, як працює пекарня на колесах.