Ідеалізм та залежність від думки оточення — як позбутися синдрому відмінника

Даніела Долотова випускова редакторка сайту
Ідеалізм та залежність від думки оточення — як позбутися синдрому відмінника

Скільки існує систем оцінювання у світі? Комусь потрібно п’ять балів, комусь — 12, іншим — 100, а для когось украй важливо, щоб їх назвали “хорошими”.

Зазвичай останніх частіше все ж таки називають відмінниками й приписують їм однойменний синдром. Проте чи так легко його визначити? І чи варто клеїти штампи на інших людей, особливо героїв різних шоу?

Як стверджує психологиня Елена Архіпова, синдром відмінника часто можна помітити в амбітних та успішних людей. Він зазвичай характеризується прагненням досягти високих цілей та отримати схвалення від оточення.

Звичайно ж, кожній людині приємно, коли її хвалять. Будь-хто засмутиться, коли почує негатив у свій бік. Однак у людини з синдромом відмінника в такому разі будуть великі емоційні гойдалки.

Що ж таке синдром відмінника?

Це нездорова залежність від схвалення оточення, бажання досягти ідеалу у будь-якій роботі, зацикленість на своїх цілях та нездатність насолоджуватися життям повною мірою.

Така людина не спирається на те, що вона знає багато, що вона хороший фахівець, а за найменшої невдачі наголошує на тому, що “все пропало”.

Елена Архіпова пояснює, що синдром відмінника більше зациклює людину на тому, що говорять про неї люди довкола. І у разі, якщо хтось каже щось погане на адресу “відмінника” або часом порівнює з кимось, його самооцінка дуже сильно падає. Однак якщо ним захоплюються та хвалять, то самооцінка раптом дуже підвищується.

Такий принцип мислення закладається більше у дитинстві, чи може виникнути й у дорослих?

Елена Архіпова говорить, що ми всі родом з дитинства. Це означає, що, навіть ставши дорослими, люди часто продовжують жити минулими ідеалами та спробами виправдати очікування — батьків, учителів, дорослих.

Саме змалку, як стверджує психологиня, проростає коріння “синдрому відмінника”, тому навіть після дорослішання людина прагне завжди все робити ідеально.

Симптоми починають проявлятися у перші шкільні роки, коли навчання стає основним видом діяльності для самореалізації, самовираження дітей, які прагнуть схвалення, похвали з боку дорослих.

Такий життєвий принцип формується саме у період відвідування школи, оскільки часом батьки чи вчителі вимагають від неї робити ще більше, ніж вона іноді може. Тому починає розвиватися синдром, коли дитина занурюється в умови, у яких вона має бути кращою.

Так формується і росте слухняна, старанна і легко керована, але найчастіше глибоко нещасна людина.

Після того як школа закінчується, дитина дорослішає, вступає у доросле та самостійне життя. Однак продовжує намагатися бути найкращою у всьому. Внаслідок чого доросла людина може болісно сприймати критику і мати нестабільну самооцінку. Її уявлення будуть суттєво відрізнятися від реальності.

Перфекціоніст дорівнює “відміннику”?

Людей із синдромом відмінника помилково називають перфекціоністами.

Як запевняє Елена Архіпова, головна відмінність у тому, що для “відмінників” дуже багато важить оцінка оточення. На противагу, перфекціоністам просто необхідне ідеальне виконання певних завдань.

Однак важливо пам’ятати, що перфекціонізм може бути лише одним із симптомів “синдрому відмінника”.

Які основні ознаки того, що в людини комплекс відмінника?

Зазвичай такого відмінника видно здалеку, стверджує Елена Архіпова. Така людина намагається бути досконалою у всьому: кар’єрі, характері, зовнішності.

Основні симптоми синдрому відмінника:

  • надмірна відповідальність за будь-яку ситуацію;
  • надмірні вимоги до друзів та сім’ї;
  • нездатність розставляти пріоритети;
  • бажання бути найкращим/(-ою) у будь-якій сфері діяльності;
  • нездатність програвати.

Ви, звичайно ж, можете спробувати діагностувати у себе синдром відмінника, але робити це самостійно Елена Архіпова не рекомендує. Оскільки, щоб встановити це, вам слід спочатку звернутися по консультацію до фахівця, якому ви будете довіряти, і він зможе чітко визначити особливості вашої психіки.

Чи варто намагатися діагностувати комплекс відмінника в учасників шоу на телебаченні?

Елена Архіпова запевняє, що ви, звичайно ж, можете спробувати це зробити. Хто ж вам може це заборонити? Проте навіть якщо ви поставите комусь із учасників шоу такий діагноз, то не зможете бути до кінця впевнені, що він правильний.

Усе, що можна побачити на екранах, ми часом пропускаємо не через власне сприйняття, а через реакції інших людей. Тому брати за основну характеристику людини її поведінку перед камерами не можна.

Як може допомогти у житті комплекс відмінника? Чим він корисний?

За словами Елени Архіпової, “відмінники” можуть досягти нереальних висот завдяки своїй старанності, посидючості та любові до важкої праці.

Вони можуть братися за якусь певну сферу у своєму житті та стати у ній неймовірно успішними.

Проте, на жаль, таке зосередження на одній справі всього його життя може завдати шкоди іншим сферам.

Як комплекс відмінника заважає повноцінно жити?

Саме по собі бажання людини бути успішною, перемагати у змаганнях не має викликати у вас занепокоєння, запевняє Елена Архіпова. Проте це лише у тому разі, якщо немає ряду “ускладнень”.

Ще з дитинства може тягнутися нездатність насолоджуватись будь-яким процесом, оскільки цікавим залишатиметься його результат — отримати оцінку. І не абияку, а лише найкращу.

Також у доросле життя можна забрати від синдрому одержимість кожною дрібницею, що призведе до нездатності мислити абстрактно. Натомість з’явиться звичка все “зубрити” і творче мислення залишиться чимось незбагненним.

Ще однією проблемою може стати ускладнення характеру, через що деякі друзі можуть не витримати спілкування з “відмінником”, його постійне невдоволення та вимогливість як до себе, так і до інших. Така людина прагнутиме завжди залишатися на першому місці й навіть може вдатись до нечесної боротьби. До усього цього ще може додатись емоційна нестабільність, дратівливість та апатія.

Які наслідки для “відмінника” у майбутньому?

Елена Архіпова зазначає, що у “відмінника” може залишитись невиправдано висока вимогливість до себе та інших, через що погіршуються взаємини з усім оточенням, особливо з сім’єю та коханою людиною.

Також з’являється страх перед помилками, що не дозволяє людині жити повноцінним життям та мати свободу вибору. А у разі навіть найменшої провини виникає сильна самокритика.

Окрім того, виразно помітний дисбаланс у розвитку особистості. Людина сприймається оточенням як професіонал своєї справи та висококваліфікований спеціаліст. Проте емоційна сторона життя бідна та вузька.

У людини може бути неадекватна самооцінка. З кожним випадком критики вона буде знижуватись, а з кожною похвалою — завищуватись.

До цього додається перфекціонізм, що проявляється в постійному контролі над собою та іншими. Людина марнуватиме час та ресурси на приведення всіх процесів до ідеального стану.

У такому разі можуть виникнути труднощі у визначенні власних потреб, що призводить до пригніченого внутрішнього стану та незадоволення життям.

Як допомогти собі подолати комплекс відмінника? Чи можливо це зробити самостійно?

Самостійне звільнення від психологічної проблеми — це те саме, що намагатися вирвати собі зуб у домашніх умовах.

Елена Архіпова рекомендує звернутися до фахівця, як ми це зазвичай робимо, коли у нас щось болить у тілі. Як-от при головному болі або ж болях у шлунку. Необхідний спеціаліст, який призначить вам терапію, що змінить ваші особистісні установки та самооцінку.

Звичайно, ви можете знизити до себе вимоги, більше насолоджуватися життям, відпочивати.

Проте, як стверджує Елена Архіпова, на жаль, сама людина цього зробити зазвичай не може. Оскільки якщо вже є стереотипні способи мислення, то їх досить важко позбутися самотужки.

Як можна допомогти близькій людині, якщо підозрюєш, що вона має такий комплекс?

Та сама порада стосується й ситуації, якщо ви помітили, що у вашої близької людини є схожість з “відмінником”. Під час розмови зі спеціалістом стане зрозуміло, чи дійсно емоційний стан людини говорить про напругу, страх невдачі, хвилювання при виконанні завдань, депресії після помилок і негативних оцінок оточення.

Однак батькам, які помічають у своєї дитини схильність до синдрому, Елена Архіпова радить:

Постарайтеся скоригувати особливості виховання: знизьте вимоги, цінуйте її якості, а не досягнення, проявляйте безумовну любов, не порівнюйте її з іншими дітьми і не карайте за невдачі.

А щоб допомогти своїй дитині розвиватись поступово, читай, як додати у її життя дитячі гуртки без навантажень.