Дорослі теж плачуть. І інколи навіть не знають, що далі робити. Нині українці як нація та народ виявилися дорослішими за інших. Але навіть попри те, що психіка здатна адаптуватися до більшості життєвих обставин, зараз багатьох із нас обʼєднує відчуття втоми, розпачу та зневіри.
Стан “все пропало” інколи нагадує пандемію: наче вірус, передається словесло-повідомленнєвим та знищує віру у краще. А разом з нею — і спроби змінити своє становище.
Нині цей стан відомий серед українців під назвою “помиральна яма”. Чи має він щось спільне із психологією та як витягнути себе із такої ями, ми розпитали у психотерапевтки Надії Мартинюк.
Що це за визначення — “помиральна яма”
Жарти серед українців про помиральну яму зʼявилися після перших заяв Дональда Трампа на посаді президента під час його другої каденції. Все — через їхній зміст. Після, хоч і стриманої, однак однозначної адміністрації Байдена, американські гірки під керівництвом Трампа не давали нам надії на плідну співпрацю між обома країнами.
Однак вперше такі жарти пішли із мультфільму Мадагаскар. Жираф Мелман, в очікуванні смерті від хвороби (якої насправді й не було), викопав помиральну яму та заліз у неї. Зрештою, герой вижив і вдало зʼявлявся у наступних частинах історії.
Скріншот з YouTube
За словами Надії Мартинюк, саме гумор став одним із механізмів, який допомагає нам пережити погані новини.
— Я б хотіла говорити про явище помиральної ями відокремлено. Можемо це описати як суміш певних розладів, які людина переживає одночасно.
Зокрема, це може бути проявом ПТСР. Кожна людина проживає цей досвід по-різному — це залежить від ресурсу психічного стану, генетичного матеріалу, пережитих подій тощо.
Людина може ховатися, втікати або діяти. На початку війни більшість діяла — йшла до війська, волонтерила. Але психіка з часом втомлюється, виникає зворотна реакція — ми хочемо заховатися під ковдру, ні з ким не контактувати, нічого не робити.
Комусь цей період дається легше, комусь — важче. Все залежить від досвіду людини, в якій сімʼї вона зростала, які травми мала або ні. Від цього залежать її стійкість, хоробрість, воля, дух тощо.
Якщо психологічну проблему не лікувати, вона буде прогресувати. Коли поверх накладається наш контекст, людям стає зле
— Які симптоми можуть вказувати на такий стан у людини?
— Втрата сну, відсутність бажання їсти, або навпаки — хочеться їсти постійно, втрата ентузіазму та енергії, інтересу до життя. У важких випадках можуть бути навіть спроби самогубства.
Звісно, це впливає на всі сфери життя людини. В якийсь момент людина може втратити контакт зі змістами, з розумінням цінності життя — не лише свого, а й інших людей поруч.
— Це все про внутрішнє відчуття. А якщо говорити про близьку людину — як допомогти їй, розпізнати цей стан?
— Доки людина сама не захоче допомоги, вам не вдасться їй зарадити. Не варто “вмикати” рятівника. Фактично, це прирівнюється до насилля.
Про зміни говорить поведінка людини: відсутність інтересу у спілкуванні або навпаки, через тривожність людина постійно потребує спілкування.
— Як новини впливають на наш психічний стан?
— Звісно, будь-що некоректне, що сказали про нас, викликатиме обурення. Що відбувається з людиною, коли вона чує “заважку” для себе інформацію? Вона не може її сприйняти.
Може формуватися відчуття безпорадності, невизначеності, думки на кшталт: “Зі мною щось не так”.
Або можемо шукати когось, на кого перекласти відповідальність за ці наші думки та відчуття. Тоді ми заходимо у більш інфантильну позицію, мовляв: “Я безсилий (-а), нічого не можу змінити”, або що “Мій голос неважливий”.
Також можуть “вмикатися” реакції на рівні емоційному: сльози, гнів тощо. Наприклад, у нас була якась надія, але її забирають, тож емоційно ми опиняємося “у ямі”.
Тоді мозок почне згадувати, як нам вже було важко. Можуть зʼявитися флешбеки, як ми когось або щось втратили, що це повториться.
Ігнорувати новини дуже важко. Ми не можемо “замести під килимок”, з цим доводиться стикатися повсякчас, — висновує Надія Мартинюк.
Як допомогти собі: поради психотерапевтки
На переконання психотерапевтки, те, що ми думаємо, впливає на наші відчуття. А те, що ми відчуваємо, впливає на наші дії.
— У нашому організмі все дуже тісно повʼязане. Зокрема, переживання впливають на гормони.
Наше тіло — це система, в якій є ще багато менших механізмів. Вони всі між собою зʼєднані. І, припустимо, якщо одне із чотирьох коліс в авто буде вивернуте, то далеко ми не заїдемо. Те саме стосується нашого організму.
Щоб витримати такі нестабільні часи, треба більше дофаміну, серотоніну, ендорфіну. Серотонін можна врегулювати правильним харчуванням. Дофамін — через рух, спорт, користь собі та іншим. Найпростіше — активність тіла.
Стабілізувати емоційний стан допоможе спілкування з іншими людьми, які можуть підтримати, підбадьорити.
Щоразу за появи думок, що все погано, варто тримати в голові: нам казали це рік тому, два роки тому, три — але ми все ще тримаємося, — наголошує психотерапевтка.
Надія Мартинюк додає, що у критичні моменти людині властиво вірити у щось вище, більше за неї. Для когось це може бути Бог.
Тож вона радить знаходити нові змісти та людей-однодумців, які будуть укріплювати віру в краще, а не розгойдувати наші переконання.
— Так само щодо активності у соціумі. Якщо є час і можливість, варто долучатися до соціальних проектів, де важливо допомагати одне одному, дітям, тваринам.
Також можна звернутися за фаховою допомогою до терапевта. Це не просто друг, а фахівець, який зможе допомогти професійно.
Я завжди нагадую про такий важливий інструмент як дихання. Диханням ми заспокоюємося, ним же можемо себе розбурхати.
Нещодавно я натрапила на дослідження науковців, які вивчали життя Себастьяна Баха. За своє життя він втратив двох дружин та 11 дітей.
Як він впорався і продовжив не просто жити, а творити? Нота за нотою, — висновує психотерапевтка.
Раніше ми також детально описали пʼять технік, які допоможуть заземлитися та заспокоїтися після важких новин.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.