Українським дітям довелося швидко подорослішати. Малеча мовчить про свої страхи та на жаль, беруть на себе забагато. Вони б мали радіти дитинству, проте змушені тікати під звуки обстрілів. І хоч їхній біль часто залишається непочутим, але від того він не менш глибокий.
Не маю часу плакати: тривожні сигнали
Психіатр Кшиштоф Станішевський з варшавського центру Psychokrates працює з українськими дітьми, які втекли від війни до Польщі. Експерт розповів для видання Sestry, як малеча переживає виклики війни.
Біль дітей з України часто не кричить, а мовчить.
Зовні — звичайні школярі. Але у їхніх поглядах — тривога, у поведінці — гіпервідповідальність. 13-річна дівчинка говорить замість мами, бо та не може впоратися. 15-річний хлопець готує собі їжу, бо мама затримується на роботі.
Я не маю часу плакати. Мама й так сама все тягне, — сказала дівчинка.
І це вже крик про допомогу!
Як війна змінює психіку дитини
Усі діти-біженці мають спільну рису: вони втратили відчуття безпеки. Навіть у мирній Польщі вони залишаються внутрішньо в тіні війни. Їхня тривога проявляється по-різному: хтось замкнений, хтось гіперактивний, хтось тримає все в собі. І якщо не надати їм підтримки зараз, ці переживання можуть перетворитися на довічні травми.
Ці діти часто емоційно зріліші, але водночас більш напружені та насторожені.
Тривожні дзвіночки про допомогу
Сигналами, що дитина потребує допомоги, можуть бути:
- втрата радості від звичних речей;
- проблеми зі сном і апетитом;
- зниження успішності;
- тривожність, замкненість або, навпаки, агресія;
- надмірна відповідальність;
- відсутність інтересу до гри, спілкування.
До того ж якщо зʼявляються суїцидальні думки — це вже надзвичайний сигнал. Варто звертатися до спеціалістів раніше, щоб вберегти малечу.
Як допомогти: прості кроки для дорослих
— Наше завдання — створити простір, де навіть найсильніша дитина може побути слабкою.
Найбільше малеча потребує довіри. Допомогти дитині можуть:
- звичні ритуали (українські казки, домашня їжа, родинні традиції);
- розклад і стабільність у щоденному житті;
- підтримка дорослих;
- можливість висловлювати емоції — через гру, малювання, розмову.
Також важливо пояснювати дітям їхній досвід — не замовчуючи, а м’яко проговорюючи. І не змушувати бути сильними, а дозволити бути маленькими та проявляти слабкість.
У Варшаві почав роботу новий напрям психологічної допомоги для українських біженців. Тут працюють саме українські спеціалісти — психіатри, психологи, психотерапевти, які не лише володіють мовою, а й глибоко розуміють культурний та емоційний контекст війни.
Ми відповідально підбираємо персонал: лише фахівців з досвідом і високою емпатією, — підкреслив експерт.
Попри все, діти мають надзвичайні внутрішні ресурси. Вони здатні до адаптації, відкриті до навчання, вміють співпереживати. Якщо дати їм підтримку — не лише фахову, а й людську, вони не просто виживуть. Вони виростуть сильними. Але для цього потрібні уважні, чуйні та турботливі дорослі.
Іноді головна терапія — це просто бути поруч. Раніше ми розповідали, як змінилася поведінка дітей з 24 лютого.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.