Військові починають практично нове життя після повернення з війни. Досвіди, емоції, спогади часто можуть не давати спокою і виявитися не менш важкими, ніж самі військові дії. Тож всі воїни потребують не лише фізичного, але й душевного зцілення та адаптації.
Вікна поговорили про виклики, які можуть спіткати військових, коли вони повернуться до цивільного життя, з психологинею Реабілітаційного центру БФ Милосердя та здоров’я Ольгою Павленко.
Ольга Павленко, психологиня реабілітаційного центру БФ Милосердя та здоров’я
Ми зібрали інформацію про наслідки перебування в зоні бойових дій, з якими проблемами можуть стикатися військові, і як загалом повернутися до мирного життя.
Чому так психологічно складно після війни
Психологиня одразу зауважує на абсолютно різних режимах життя. У військового на фронті всі резерви організму направлені на те, щоб вижити, а в цивільному — щоб просто жити.
Зрозуміло, що на війні люди дуже змінюються. І не просто так. Це фізіологія, природа людини. Тому що життя на фронті постійно під загрозою, і все працює на гормонах. Резерви організму спрямовані на виживання, відповідно, функціонування організму там одне, а в цивільному житті — зовсім інше.
Тож основний виклик після повернення із зони бойових дій — знову прийняти реальність цивільного життя, навіть коли людина вже є іншою особистістю.
Людина глобально змінюється, будуть зовсім інші цінності, світогляд, навички. Це можна назвати апгрейдом особистості. Військовому важливо повернутися у цивільне життя на всіх рівнях: і фізично, і психологічно, і соціально.
Бо інколи фізично він/вона перебуває наче вже не в зоні бойових дій, але психологічно все ще там. Війна десь всередині, через це виникає постійне нервове напруження, людина може стати дратівливою, спалахувати через незначні речі, злитися, кричати. І це нормальна реакція організму, запевняє психологиня.
Якими можуть бути прояви
Психологиня розповідає, що одним із перших проявів у цивільному житті можуть бути напади дезорієнтації. Наприклад, може наснитися сон, і людина чітко не буде усвідомлювати, де вона перебуває — вдома у ліжку чи серед побратимів у бліндажі.
Також можуть спостерігатися безсоння та розлади сну. Адже у зоні активних бойових дій інший ритм, режим життя абсолютно без графіка. Хтось спить по декілька годин, хтось взагалі спить лише вдень, тому, звісно, такі розлади можливі.
Настає й тотальна переоцінка цінностей та укладу свого минулого життя. Людина може відчувати, що все не так, як хотілося б. Наче, все й добре — родина, діти, але палке бажання повернутися на фронт не минає. Річ у тім, пояснює Ольга, що там постійно був присутній високий рівень адреналіну, що був спрямований на виживання. А в цивільному житті його немає, або він нижчий, тому він/вона може відчувати певну порожнечу.
Отож, у військового може початися пошук свого нового місця у житті. Колишні навички та вміння удосконалилися, колишнє життя вже не буде таким самим, і треба шукати щось нове.
Усе нове — це невідомість. А невідомість — це тривога.
Після фронту необхідна декомпресія
Загалом, один із основних викликів — труднощі адаптації. Коли людина потрапляє в зону активних бойових дій, адаптація настає дуже швидко, всі резерви включаються на виживання, на стратегічне виконання бойових задач. Коли ж повертається, потрібно знову переадаптовуватися. Тому усім військовим потрібна обов’язкова умова — декомпресія.
Декомпресія — це така форма психологічної реабілітації військовослужбовців, які перебували в екстремальних бойових умовах. Таким терміном позначають цілий комплекс заходів, спрямованих на те, щоб адаптувати людину, яка перебувала в зоні бойових дій, до мирного життя.
І вона потрібна як військовим, що назавжди повертаються додому, так і тим, хто має короткотривалу або довготривалу відпустку. Це поступове відновлення організму, і його основна мета — реадаптація до звичних умов життєдіяльності, щоб запобігати розвитку психологічних травм.
Декомпресія триває 3-5 днів. Зазвичай, після зони активних бойових дій військовослужбовець має потрапляти в якийсь санаторій, де з ним (-нею) працюють реабілітологи, психологи, пояснюють психологи природу поведінки, що може відбуватися в ці дні, і що буде в межах норми.
Як приклад, Ольга наводить історії про запорізьких козаків. Вони теж виконували певні походи і завдання, але після того козак повертався на Запорізьку Січ, де проводив певний час, а тоді вже вирушав додому. І це теж була свого роду адаптація.
Термін декомпресія стали вживати приблизно в другій половині 20-го століття, під час В’єтнамської війни, розповідає психологиня. Тоді американські психологи побачили, що військові, які відразу поверталися додому, хотіли заглушати свої болі. Вони стали вживати алкоголь, наркотики, вести асоціальний спосіб життя. Тому у США зрозуміли, що потрібна адаптація, яку стали широко застосовувати.
І в нас декомпресія також застосовується з часів АТО. Але на не достатньому рівні, бідкається Ольга. Якщо війна завершиться найближчим часом, то всім військовим буде потрібна декомпресія, а їх не буде де розміщувати.
Кожному цивільному, усім рідним, необхідно розуміти, що декомпресія — це обов’язкова умова адаптації. І якщо держава не зможе її забезпечити, необхідно влаштовувати це власними силами, звертатися до певних центрів.
Наприклад, додає Ольга, Центр Милосердя та Здоров’я, де вона працює, безкоштовно може надавати цю декомпресію. Єдине, поки що без стаціонара.
У будь-якому разі, навіть якщо немає змоги десь окремо провести декомпресію, родини мають розуміти, що військовому необхідні 3-5 днів на повторну адаптацію, і мають створити для нього всі умови для цього. Зокрема, навіть просто заздалегідь почитати в інтернеті про природу поведінки, звернутися до безкоштовних психологів.
А військовий, у найгіршому випадку, якщо не матиме можливості перебувати не вдома, може сказати рідним: “мені потрібно сам на сам побути кілька днів, я б не хотів, щоб у кімнату хтось заходив”. Має бути щира, правдива розмова.
Але основна умова — це психоедукація (пояснення природи поведінки), щоб військовий розумів, що з ним (нею) може відбуватися, і що йому дійсно треба час на адаптацію, звісно, і близькі це теж мають розуміти.
Про психоедукацію також можна почитати на безкоштовних ресурсах. Також було б варто звернутися до психолога. Іноді навіть одна сесія може закрити чимало питань. Ольга пригадує військовослужбовців, які з 2014-го перебували в зоні активних бойових дій і не проходили декомпресію. Проте мали 3-5 сесій у психолога, і з ними все добре.
Які емоції можуть проживати військові
Зрозуміло, що однакового сценарію ніколи не буде, адже всі люди різні. У когось буде одне, в когось — зовсім інше. Бо ж у нас всіх різні світогляди, навички, освіта. І якщо в декого настане полегшення: “фух, нарешті я вдома, піду в гори, на рибалку, тощо”, то в іншої людини може з’явитися страх, тому що, наприклад, тиша лякає, тиша — передвісник чогось недоброго. Або страх за побратимів: “я тут, а вони досі там”.
Усі ці реакції нормальні, каже Ольга, головне, щоб військові це розуміли. Це може відбуватися з будь-якою психічно здоровою людиною, коли вона отримує такий сильний бойовий стрес. Психіка спрямовує всі резерви на виживання.
А коли військовий потрапляє у безпечний простір, починаються “відкати”, хвороби, негативні емоції, сльози, адже організму треба вивільнитися. І тому цивільним треба знати, що таке може бути, і як допомогти.
Психологиня розповідає, що з військовими можуть трапитися:
- деструктивна поведінка;
- соціальна ізоляція;
- апатія;
- вживання алкоголю та психотропних речовин;
- втрата сенсів.
Ще одним викликом може стати так званий феномен братерства. Наприклад, військовослужбовець (-виця) демобілізувався (-лась), але війна триває, і весь час людині не вистачає побратимів. Вони стають наче другою сім’єю. Це ті, хто захищав його (її) спину, захищав життя, і він/вона так само. Тобто це дуже близькі люди, яких дійсно може не вистачати.
І не варто забувати про посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Психологиня зауважує, що цим терміном нині стали невиправдано зловживати та спекулювати. Тоді як насправді, він буде точно не у всіх військових.
У такому разі треба звертатися до психолога, який розбереться і спрямує далі. Можливо, знадобиться й робота з психіатром. Але те, що людину можна вивести з цього стану в максимально короткі терміни, це факт, додає Ольга.
Також, можливо, доведеться розв’язувати питання, які почалися ще до війни, у цивільному житті. Наприклад, нерозділене кохання. Ці проблеми на війні просто заморозились, а тепер знову повернулися і потребують пропрацювання.
Також у військового можуть статися флешбеки (нав’язливі спогади), коли йому (їй) може здаватися, що досі на передовій, на полі бою. Це не означає, що з людиною щось не так, це така реакція психіки на травму. Військовим не завадить володіти техніками саморегуляції та самодопомоги. Також цивільні мають знати як зарадити. Найголовніше, не фільмувати, бо й таке спостерігала, каже Ольга, а просто допомогти.
Елементарно казати: “я поруч, я тут; я тут для тебе”. Говорити людині: “повторюй за мною. Повільно вдихни через ніс і видихни через рот”.
Далі можна використати методи заземлення — ці техніки включають зосередження на середовищі навколо, використовуючи п’ять органів чуття (звук, дотик, нюх, смак і зір). Така допомога буде однаково ефективною і для знайомих і для незнайомих людей.
Інколи можна прикласти руку людини до свого пульсу, щоб він відчув цей спокій на рівні фізіології, бо у таких людей частота серцевих скорочень підвищується, тиск може підвищуватися.
Лякатись нічого не потрібно. Просто ми всі маємо знати, що таких випадків буде все більше.
Можна вивести формулу: нам необхідно озброїтись знаннями. Коли є знання, виникають дії. Коли є дії, є результат.
Коли час звернутися до фахівця?
Будь-який привід, який змушує задуматись, що щось йде не так, краще обговорювати з психологом. Або якщо просто виникло бажання поговорити.
Інше питання, чи дійсно всім потрібен психолог? Абсолютно не всім, стверджує Ольга, це вирішувати тобі самому (самій).
Головне — пам’ятати, що психолог не є лікарем. Це та людина, яка тебе безумовно приймає. Ти можеш говорити все, що завгодно, все, про що думаєш. Це спеціально навчена людина, яка допоможе показати інші шляхи вирішення проблеми/задачі, інші варіанти дій, інші сценарії розвитку подій. А також це ріст людини, ти пізнаєш себе. Це ж фантастично, додає Ольга.
Ми всі хочемо, щоб нас приймали. І у психолога безумовне прийняття всього, що відбувається, це те місце, де ти точно себе будеш відчувати тим, ким є насправді.
Нічні жахи, флешбеки, тривожність, все, про що казали вище — вірні прояви, що треба звертатися по допомогу. Кожен психолог, психотерапевт використовує певний напрям терапії, або інтегративний підхід, в будь -якому випадку все підбирається до кожного клієнта індивідуально. До того ж, більшість психологів користуються та застосовують новітні, науково-доведені методи допомоги.
Уяви себе рибаком, пояснює Ольга, ти приходиш до психолога, а він (вона) каже: “дивись, є такий ставок, така річка, таке озеро, ти можеш піти ловити рибу, де хочеш, вибір за тобою. Ось тримай на вибір чимало вудочок, обирай яка більше до вподоби…”. Ти сам обираєш куди йти, яку вудочку взяти, відповідно і результат буде іншим, який підійде виключно тобі. Психолог, психотерапевт і клієнт працюють разом, тільки в такому випадку буде результат.
Важливо розуміти, що нічні жахи, спогади про війну, тривожність — це можуть бути симптоми чогось більшого. А встановити чого саме може якраз тільки спеціаліст. Ставити діагноз — задача лікаря: психотерапевта або психіатра.
Можливо, у людини є ПТСР, а можливо, генералізований тривожний розгляд чи депресія або депресивні стани. Навіть якщо ти просто прийдеш до психолога, який, згідно закону України, не має права виписувати медикаментозне лікування, то він зможе перенаправити до спеціаліста, який це робитиме.
Це дієво паралельно бути і в терапії, і у психіатра, наприклад, якщо у військового є необхідність приймати антидепресанти. Це точно покращить якість життя і самопочуття, запевняє Ольга. Це те, що точно діє, перевірене мільйонами людей на планеті.
Якщо людина не хоче йти, додає психологиня, звичайно, це вибір кожного. Можна продовжувати жити із жахами, є вірогідність, що колись пройдуть самі собою або перейдуть у хронічну стадію. Вибір за людиною. Все ж краще хоча б відкривати інтернет-ресурси й читати. Наприклад, можна прослухати етюди українського вченого, лікаря-психіатра Олега Чабана, це також матиме терапевтичний ефект.
Також можна взяти лист паперу і виписувати все, що турбує. Тоді хаос з голови ти перенесеш на папір, і, можливо, вдастся зробити для себе певні висновки. Насправді, той, хто хоче, точно шукає шляхи вирішення. Але вирішувати вкрай необхідно, запевняє психологиня.
Як налагодити стосунки з близькими
Варто пам’ятати, що налагоджувати стосунки мають обидві сторони. Це ключове, запевняє Ольга. Кожен член родини має це розуміти.
Якщо стосунки до цього були не дуже, то війна їх навпаки підкреслить, проявить, наче хімія фотоплівку. І вже вибір за вами, чи ви будете заново вчитися, будувати ці стосунки, або ваші дороги розходяться.
Ваша спільна задача — формувати нові сімейні ритуали, звички, традиції. Вести діалог з людиною, чути одне одного, говорити ніжно, аби це була часта комунікація. І не лише про побутові проблеми. Інколи люди говорять лише про те, що їм треба вирішити — покупки, діти, необхідність щось зробити по дому, а один про одного майже не говорять. “Що ти відчуваєш, а я ось таке відчуваю; а як би ти хотів, а як би ти хотіла”, включати більше рефлексії, каже психологиня.
Але підтримка потрібна також й цивільним, які мають бути в ресурсі для спілкування з військовим, що повернулися з війни. Адже коли людина не в ресурсі, морально подавлена, то їй легше зірватися, нахамити, а не подякувати, наприклад.
Тож необхідно знати природу поведінки людина. Тобто знати, як військовий може реагувати, які в нього можуть бути реакції, що може бути в нормі, і як на це тоді варто реагувати. Задача — все прийняти, розуміти, що на все треба час. Точно не нав’язувати своїй сценарій. Більше активно слухати.
І слухати — надзвичайно важливо, додає психологиня. Розповідає, що часто працює з військовослужбовцями, які приходять без конкретного запиту. Дехто, до прикладу, приходить просто поговорити, бо, кажуть, не вистачає звичайного спілкування. Не про війну, а спілкування, коли ти цікавий людині, і людина ставить тобі питання.
Ольга рекомендує більше слухати, включати режим турботи про людину. Але водночас й пам’ятати, що ваші звичні стосунки, які були до війни, оновилися і необхідно наново все будувати.
Які звички та ритуали можуть допомогти у відновленні нормального режиму
Ольга розповідає, що звичайна рутина допомагає переключитися, відволіктися від негативних думок. Також й хобі, які до війни приносили задоволення. А буває так, що це більше не подобається, тоді вкрай необхідно формувати нові звички, нові автоматичні дії.
І які саме, вирішувати тобі. Все дуже просто — не спробуєш, не дізнаєшся. Спробуй, наприклад, теніс. Не твоє? Тоді футбол. Знов не підходить? Спробуй щоранку бігати. І якщо щось таки зайшло, роби це якнайчастіше.
Загалом, ходити, бігати — просто звичка must have. Тому що, пояснює психологиня, в нас починає виділятися гормон радості, починає по-іншому функціонувати організм. І це надзвичайно корисно: і психологічно, і фізично.
Також варто почати харчуватися усвідомлено, більш-менш правильно, тому що харчування — це основа нашого самопочуття.
Слухати музику. Музика взагалі має терапевтичний ефект. Наприклад, дуже гарно впливає класична музика. Але знову-таки, необхідно підібрати свою.
Влаштовувати сімейні вечори, або спільні сніданки. Або щотижня збирайте всю родину за одним столом. Хай це також стане ритуалом.
Ходити на виставки, у галереї, музеї. Хай це також буде новою звичкою. Адже що роблять музеї, наприклад — розширюють нашу свідомість, підвищують “індекс щастя”.
Займатися колекціонуванням. Маленькі дрібнички, які можуть підняти настрій. Шукати ці речі, потім розглядати, володіти, надихатись ними, згадувати історію.
Головне — мати щось у житті, що мотивуватиме піднятись і щось робити.
Створюй сенси
Головна порада, каже Ольга, самому для себе створювати сенси у житті, свою мету.
Можливо, твоїм сенсом буде десь посадити город, вирощувати якийсь сорт троянд, щось побудувати, захочеться виховати онуків. У кожної людини точно буде свій сенс і його необхідно мати.
Адже кінцева наша мета — просто бути щасливою людиною. А щастя, це не завжди 100% радості. Це 60% хорошого і 40% поганого (так стверджують деякі науковці).
Щастя, це коли ти розумієш, що ситуація, можливо й не дуже, але ти живий (-а), поруч рідні, або, наприклад — я один, буду створювати сам (-а) свою сім’ю, і це буде моє майбутнє. По-різному можна до цього ставитися, але дивитися треба саме в цьому напрямку, каже психологиня.
Вона радить прописати свою мету. Наприклад, сьогодні мета певна, завтра вона може бути вже інша. Навіть якщо 10 разів на день вона буде змінюватися, це також ок. Просто зафіксуй собі цю мету. І поступово маленькими кроками йди до неї.
Якщо не буде сили йти, то, як кажуть, лягай в бік мети, але ти маєш туди дивитись у той бік і думати. У нас вибіркове мислення, каже Ольга, селективне — куди увагу направляємо, те й отримуємо. Ми маємо приймати реальність, і далі робити із нею, все що можливо. Приводів для щастя дуже багато, навіть після повернення з війни.
Цей матеріал є частиною нашого спільного спецпроекту з Реабілітаційним центром Милосердя та Здоров’я, який займається фізичною та психологічною реабілітацією ветеранів, чинних військових та їхніх родин.
У низці матеріалів ми розповідатимемо історії українських військових, даватимемо цінні поради від спеціалістів Реабілітаційного центру як для військових, так і для цивільних.
Адже суспільство має забезпечити відповідне ставлення до захисників та захисниць, а також умови, в яких їм буде легше відновлюватися, спілкуватися й адаптуватися. Це надважливого, і кожен та кожна з нас має докласти до цього зусиль.
А підтримати діяльність фонду Милосердя та здоров’я можна тут.
Якщо військовий пережив полон і тортури, адаптація буде ще більш складною. Підготували для тебе поради від психологів, які розповіли про те, як допомогти рідній людині після полону.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.