Ми хочемо бути в улюбленій справі найкращими — працювати краще за всіх, робити все бездоганно, з гордістю розповідати про свої успіхи.
Та саме з цього, непомітно для нас, часто й починається перфекціонізм — прагнення робити все ідеально, навіть там, де це не потрібно і не можливо.
Ми називаємо себе перфекціоністами з гордістю. Вказуємо це в резюме, повторюємо на співбесідах, згадуємо у розмовах із друзями. Але психологи попереджають: те, що здається силою, інколи тихо підточує зсередини — і замість професійного злету веде до виснаження.
І саме цей момент найважче помітити: зовні ми старанні й відповідальні, а всередині — виснажені, налякані зробити помилку і переконані, що треба ще краще. Про це пише BBC.
Я знала, що від мене цього не вимагають, але все одно боялась: історія Асван
Асван зізнається, що на роботі вона живе з відчуттям постійної напруги.
Я розумію, що одна помилка не стане приводом мене звільнити. Але всередині відчуваю, що один промах — і все, — каже вона.
Психологиня Сула Віндігассен пояснює, що така тривога — частий супутник людей, які звикли гнатися за ідеалом.
Перфекціонізм часто йде поруч з низькою самооцінкою і страхом провалу. Саме цей страх нерідко штовхає до прокрастинації.
Асван пригадує свій іспит із водіння:
Я так боялася скласти його не з першого разу, що коли провалила — навіть не намагалася перескладати.
Звідки ростуть корені перфекціонізму
Фахівці вважають: прагнення бути ідеальним рідко народжується саме по собі. Його нерідко формує дитинство — шкільні вимоги, завищені очікування батьків, фрази на кшталт будь хорошою, не підведи.
Перфекціонізм не є діагнозом, але наслідки — дуже реальні:
- Тривожність;
- Безсоння;
- Виснаження;
- Хронічний стрес;
- Навіть фізичні симптоми (як-от ослаблений імунітет).
Як розірвати замкнене коло
Психологиня пропонує почати з простого експерименту: перед тим, як щось робити ідеально, запитайте себе — що найгірше може статися, якщо результат буде просто нормальним?
Запишіть свої припущення і перевірте їх на практиці. У більшості людей реальність виявляється набагато м’якшою, ніж страхи.
І часто неідеальність відкриває плюси: ти лягаєш спати вчасно, маєш сили на особисте життя й помічаєш, що продуктивність зростає.
Я колишня перфекціоністка: як Дейна навчилася зупиняти себе
26-річна Дейна багато років жила за правилом все або нічого. Вона жертвувала відпочинком, здоров’ям і стосунками заради результату. Це довело її до вигорання.
Я почала вести щоденник, щоб відстежувати свої реакції. Читала книги, говорила з психологинею. І поступово зрозуміла, що перфекціонізм — не шлях до великого успіху, а коротка дорога до нервового зриву, — каже вона.
Тепер Дейна дозволяє собі робити помилки:
Я роблю все, що в моїх силах. Це не завжди ідеально — і це нормально. Те, що я роблю, вже достатньо.
Коли перфекціонізм — корисний
Психологи підкреслюють, що не весь перфекціонізм шкідливий. Є здоровий варіант — коли цілі високі, але людина гнучка, здатна адаптуватися і не руйнує себе, якщо щось іде не за планом.
Спортсмени, наприклад, вміють прибрати навантаження під час травми — і це не знищує їхню мотивацію. Це і є здорове прагнення до високого.
Дослідження Британської психологічної асоціації (липень 2025 року) показало: надмірний перфекціонізм майже не підвищує ефективність, але суттєво збільшує ризики вигорання.
Психологиня Сула Віндігассен наголошує: робота над собою нерідко неприємна — і це нормально.
Дискомфорт, який ти відчуваєш, — не сигнал зупинитися. Це знак, що ти рухаєтесь у правильному напрямку, — підсумовує фахівчиня.
Раніше ми розповідали, чому люди не вчаться на помилках.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!