Понівечена статуя радянського солдата, якого закарбували на світлині на тлі зруйнованого ракетним обстрілом будинку культури на околиці Авдіївки подружжя фотографів Ліберови, лишається ніби символом, як російські окупанти крізь віки та попри руйнування, які несуть у власних руках, відмовляються залишити українські землі у спокої та прагнуть захопити навіть ті міста, які знищили вщент.
Ще у листопаді 2021 року кореспондент BBC Абдужаліл Абдурасулов встиг побачити це чергове місто-примару в тепер вже незвичному для нього розквітлому вигляді: життя вирувало чи не на кожному сантиметрі авдіївської землі. Вже тоді журналіста зацікавило питання, що ж будуть робити українські захисники, якщо почнеться повномасштабна війна. Адже позиції росіян можна було легко розгледіти в перископ.
Ми готові, — відповідав тоді коротко боєць 25 повітряно-десантної бригади, яка на той час захищала Авдіївку.
І ці слова оборонцям вдається підтверджувати й до сьогодні: попри перманентний наступ російських окупантів ще від початку повномасштабного вторгнення РФ, посилені штурми міста з усіх боків з жовтня 2023 року, українські захисники Авдіївки й досі відбивають атаки ворога та не дають йому повністю оточити місто.
Гради продовжують знищувати житлові будинки у парній роботі з танками. Артилерія ворога відрізняється меншою вибірковістю, тому б’є у все, що ще могло лишитись дивом вцілілим. Як результат — під’їзди, де колись вирувало життя, тепер більше нагадують купу бетону. А стіни домівок, що виявились найстійкішими, — вкрила чорна сажа.
Ця картина виглядає абсолютно апокаліптично, особливо, якщо пригадати Авдіївку до лютого 2022 року. Абдужаліл Абдурасулов у своєму репортажі згадує, що у ті часи попри близькість фронту, місто зберігало свою неповторну атмосферу: старі стіни хрущовок були розфарбовані муралами, вулиці були заповнені дітьми та молоддю, яка очікувала на черговий музичний фестиваль Авдіївка ФМ і запрошених на нього гуртів як Жадан та собаки.
Старі бібліотеки не лишались осторонь нового культурного життя, а отримували нове дихання після реставрацій. Відкривались нові танцювальні студії, хоча школярі були готові виконувати свої найкращі па навіть в шкільних коридорах.
Навіть суперечки поколінь були настільки далекі від воєнних реалій, наче люди жили у безпечному Львові, де мода на стиль у мистецтві постійно змінювалася, — пише кореспондент.
Абдужаліл Абдурасулов згадує, що люди тоді прагнули жити повним життям там, де смерть була такою близькою. І саме це його зачаровувало.
Коли ж він повернувся до міста вже у воєнний час рік тому, його вражали вже не яскравий дух, спраглий до життя, а понівечене тіло міста, усипане уламками, трупами та болючою істиною, яку говорили ті, хто вижив у цьому пеклі.
На війні не вбивають випадково. На війні випадково виживають, — сказав тоді журналісту пенсіонер з Авдіївки.
Здавалося, що гірше виглядати місто просто не може. Однак з кожним днем російські окупанти продовжують доводити зворотнє та випускати по Авдіївці ще більше різних снарядів. Та найстрашніше — це авіабомби.
За даними військової адміністрації міста, тільки за січень 2024 року, загарбники скинули на Авдіївку понад 300 авіабомб.
— Будинки складаються як карткові. Не витримують навіть підвальні приміщення, де здебільшого перебувають зараз люди, — розповідає поліцейський зі спецпідрозділу Білі янголи Геннадій Юдін.
Не менше шкоди приносять і дрони, які постійно полюють не лише за військовими, а й за цивільними: вишукують скупчення людей навіть по диму буржуйок, а потім — туди прилітають КАБи. Тож будь-який вихід зі свого сховку для одного з тисячі жителів, які лишаються у населеному пункті, може стати останнім.
Проте далеко не всі люди поспішають евакуюватись, натомість — намагаються адаптуватись жити без води, світла, газу та опалення. Гуманітарну допомогу найчастіше отримують у єдиному магазині, який лишився в Авдіївці. Туди привозять продукти, щоб роздавати місцевим. Там люди також підзаряджають телефони, щоб бути на зв’язку з рідними, які часто просять їх виїхати у безпечніше місце.
Попри усі благання — чимало людей лишається. Кожен день забирає когось з них і місто перетворюється на гігантський цвинтар, за словами кореспондента. Через інтенсивність обстрілів неможливо не лише розібрати завали, але й дістати та вивезти тіла загиблих.
Тому Білі янголи продовжують намагатись вмовити жителів Авдіївки виїхати та допомогти їм з евакуацією. Інколи допомагають розмови з родичами цих людей. Часом — не допомагає нічого.
Буває так, що саме після чергового обстрілу та тяжкого поранення хтось може таки погодитись покинути дім. Тож після стабілізації стану в єдиній лікарні міста, яка функціонує без світла, постраждалих відправляють у більш безпечні місця. Чому так і на що чекають ці люди — відповісти складно.
Можливо, їм просто важко розлучатися з тим, що життя, яке вони будували стільки років, руйнується на очах – і це для них страшніше за смерть? — припускає Абдужаліл Абдурасулов.
Проте єдиної відповіді на це питання немає. Дехто так і лишається в місті, як одна бабуся, яка відмовилась виїжджати.
Я вже тут помиратиму, — сказала вона.
Ті, хто все ж таки погоджується покинути своє минуле та рідний дім, все ж таки при виїзді видихають з полегшенням.
Адже вони залишають позаду ще й усі жахи війни, які їм довелось пережити через вторгнення російських окупантів.
Водночас загарбники продовжують вигадувати нові тактики, аби прорвати оборону ЗСУ в місті. Читай, яка тактика окупантів зараз в Авдіївці.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!