Сьогодні є — завтра може не бути: блогерка Ірина Пістрюга про тишу, йогу та вдячність

Марія Бондар редакторка сайту
Ірина Пістрюга — блогерка

Вона є однією з найвідоміших українських блогерок із мільйонною аудиторією та засновницею застосунку Inner Love, що популяризує медитації та дихальні практики.

Але замість гонитви за трендами обирає дні тиші, а замість “ідеальної картинки” — чесність, яка не потребує зайвих слів.

У цьому інтерв’ю українська блогерка-мільйонниця та підприємиця Ірина Пістрюга розповідає про перевтому від нескінченного скролінгу соцмереж, ціну мовчання під час війни, силу вдиху й те, чому медитація не є поняттям про втечу, а навпаки про повернення до себе.

Ірина Пістрюга: інтервʼю для Вікна-Новини

Ви одна з блогерок-мільйонниць, яка працює в цій ніші багато років. На вашу думку, чому люди всі частіше відмовляються від скролінгу соцмереж? Чи у всьому винна “ідеальна картинка”?

— Мені здається, що не тільки ідеальна картинка. Швидше, це про перевтому. Ми живемо у світі, де постійно щось відбувається, й інформації настільки багато, що мозок просто втомлюється.

Ідеальна картинка може бути тригером, але за цим стоїть глибше: внутрішній запит на спокій, на присутність тут і зараз.

Людина хоче жити своїм життям, а не тільки дивитись, як його проживають інші.

Що означає бути “трушним” з аудиторією? Чи залишаєте ви щось “за кадром”?

— Бути трушним для мене — це не грати роль. Але залишати щось “за кадром” я вважаю нормальним і навіть необхідним. У мене є своє особисте життя, моменти, які хочеться прожити без камери.

Чесність не є про те, щоб показувати все підряд, а про те, щоб не вигадувати те, чого немає.

Часом люди змінюють свої життя через соцмережі й тренди. Як розрізнити власні бажання від нав’язаних?

— Я завжди раджу ставити собі просте питання: “А мені це реально потрібно?”. І відповідати собі чесно. Залишитись із собою наодинці, без телефону, без чужих думок, і прислухатися до себе. Якщо від чогось у грудях стає тепліше, тоді розумію, що це моє. Якщо є напруга чи відчуття, що “треба”, то скоріше за все — це нав’язане.

Чи робите ви собі “дні тиші” без контенту та гаджетів? Якщо так, то чи часто це вдається?

— Раніше не вдавалося зовсім, чесно скажу. Але з часом навчилась.

Зараз намагаюся хоча б раз на тиждень відкладати телефон, не знімати сторіс, просто бути з собою чи з близькими.

Це як перезавантаження. І потім навіть контент створюється із зовсім іншим настроєм. Бо я завжди кажу : щоб віддавати енергію — треба наповнюватись. І зараз я це роблю стабільно без телефону.

Як знайти себе у світі, переповненому інфошумом?

— Дуже важливо мати свої ритуали тиші: ранковий час без стрічки новин, прогулянка, медитація, дихальні практики, йога, що повертає фокус всередину ззовні. Навіть кілька хвилин в день, коли ти не споживаєш інформацію, а просто спостерігаєш за собою чи природою. Це і є моменти, коли чуєш себе.

Вас можна назвати свого роду амбасадоркою медитацій. Як медитація допомагає людям у сучасному світі?

— Для мене медитація є способом залишатися в контакті з реальністю. Вона не про те, щоб “відлетіти”, а про те, щоб зібратися докупи, заземлитися, побачити світ таким, яким він є. У нашому темпі життя медитація дає ресурс і баланс. Але видів медитацій багато — і кожен вид по своєму зцілює людське життя.

З чого почати медитації, якщо ти скептик?

— Просто з дихання. Виділити одну хвилину, заплющити очі й звернути увагу на вдих-видих. Не треба одразу 20 хвилин сидіти в позі лотоса. Все починається з малого. І навіть одна хвилина усвідомленого дихання вже змінює стан.

Багато українців зараз живуть у перманентному стресі й тривожності. Куди можна спрямувати цю енергію?

— Спрямовувати її важливо у дію: волонтерити, працювати, підтримувати близьких, рухатись фізично — і тут знов я нагадаю про йогу, оскільки вона добре вивільняє енергію, що заблокована в тілі.

Дуже важливо не забувати про себе, бо ресурс не безмежний. Іноді треба дозволити собі зупинитися, подихати, видихнути.

Чого вас навчила ця війна?

— Бути ще більш уважною до себе та до життя. Війна дуже загострює відчуття цінності моменту. Сьогодні є, завтра може не бути. І цю думку важливо не забувати навіть у мирний час.

Що можете порадити нашим читачам для натхнення? Як жити це життя, попри виклики війни?

— Завжди залишати в серці вдячність. Навіть у найскладніші моменти є щось, за що можна подякувати: ранок, те, що ви виспались, дзвінок близьких, можливість дивитись на небо, чути спів птахів — бо навіть у темряві можна знайти те, що сяє.


Унікальність маленьких терапевтичних моментів у тому, що вони доступні кожному. Про те, як мікрорадості змінюють наше психологічне здоров’я — у наступному матеріалі.

Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!

Категорії: Інтерв'ю Історії