Бекстейдж 25-го ювілейного сезону Ukrainian Fashion Week — це безперервний рух, вибухові емоції та суцільне натхнення!
Тут візажисти готують моделей до виходу на подіум, фотографи засліплюють спалахами камер, а дизайнери пильним оком востаннє проглядають колекції перед тим, як продемонструвати свої витвори на широкий загал.
За кулісами тижня моди ми поспілкувалися із дизайнерським дуетом Ворожбит і Земськова, королевою романтики української fashion-індустрії Дар’єю Донець та засновницею трикотажної імперії Дар’єю Чупріною.
Ексклюзивні інтерв’ю — у нашому матеріалі.
Vorozhbyt&Zemskova
Олену Ворожбит і Тетяну Земськову можна назвати піонерами Ukrainian Fashion Week. Їхній бренд брав участь у першому тижні моди в листопаді 1997 року. У своїй новій колекції дизайнерки надихаються великим містом та місцевими мешканцями.
— Як ви можете охарактеризувати столичну моду?
Тетяна: Кияни, киянки дуже люблять моду. Більше, ніж міланці, ніж нью-йоркці, ніж лондонці. Українські жінки розбираються у моді, але вони…
Олена: …їм трошки не вистачає такту.
Тетяна: Вони, як діти, хочуть всі і те, і те на себе одягнути. А потім подумала: “Може, і не треба було? Ну добре, піду так”. От така наша жінка, але ми її любимо.
— Як за ці 25 років існування UFW розвинулася українська мода і куди вона прагне зараз?
Олена: Якщо порівняти з тим, що було тоді, це величезний крок вперед. Бо то було більше схоже на самодіяльність. А зараз це вже ближче до індустрії.
Тетяна: Але ще не індустрія. Все лише попереду. І ми сподіваємося, що це рух у правильному напрямку.
— А чого не вистачає, щоб називатися повноцінною індустрією?
Олена: Грошей і виробництва.
Тетяна: Не вистачає досвіду у нашого керівництва країни, я б сказала так. Бо вони заважають нам. Я не прошу, щоб допомагали, нехай тільки не заважають.
— Що ви маєте на увазі?
Олена: Якщо брати Туреччину, то там якщо людина щось виробила: костюм, килим, вазу, все, що завгодно, — то там держава їй доплачує за те, щоб вона це доставила за кордон, повертає ці гроші за доставку та знімає податки. А у нас все навпаки. Це боротьба.
Тетяна: Це так тяжко. Щось таке треба зробити, щоб продати одну сукенку. Навіщо це? Дайте дизайнерам і всім, кому можна, можливість продавати за кордон. Але це вже не про дизайн, це про комерцію.
Олена: А дизайн йде добре. Хтось експериментує, хтось уже знайшов себе. У нас високий рівень дизайну. І він цінується в багатьох країнах. Але треба, щоб ми самі себе любили й цінували.
А не лише коли їдемо за кордон, мовляв, ми бідні-нещасні, з якоїсь України. І лише потім усвідомлюємо: ми ніякі не нещасні, ми ого-го, ми на рівні! А за деякими параметрами навіть вище. Тільки там виростають крила, що ми круті.
— Зараз усе частіше українки пишаються, що носять українські бренди, хоча раніше хизувалися іноземними етикетками. Чи помітили ви таку тенденцію?
Тетяна: Раніше вони казали, що одягаються у японців, хоче це був наш, український одяг. Але часи змінилися, й ті самі клієнти гордо кажуть: “Ми одягаємося в українських дизайнерів”. Це дуже круто!
Олена: Це все іде паралельно з розвитком країни, з усвідомленням того, що ми велика нація, що ми достойні і самостійні.
Тетяна: Тому треба в себе вірити, і все буде добре!
Darja Donezz
Дизайнерка Дар’я Донець представила на подіумі колекцію осінь — зима 2022–2023. Вона надихалася картинами митців епохи Ренесансу: Тиціана, Ботічеллі, Рафаеля, Мікеланджело.
— На подіумі ми побачили моделей нестандартних параметрів. Це були різні за комплекцією, віком та кольором шкіри дівчата. Ви одна з тих дизайнерів, хто на своєму прикладі дотримується принципів рівності. Чому це для вас так важливо?
— У мене прекрасна мама, якій 55 років, вона шикарна жінка. І довкола мене величезна кількість жінок цього віку. Я дивлюся, які вони круті, і думаю: а чому вони не можуть бути тут? Я сказала собі: окей, зробимо це. Мало хто так робить, але я зважилася.
— Чи намагаєтеся ви стежити за світовими трендами або орієнтуєтесь лише на своє бачення?
— Трендів дотримуються ті люди, які модою не займаються професійно. Тому що всі, хто займаються професійно, плавають в одному морі, як рибки. І ми цього не відчуваємо. Ти робиш щось, а потім зауважуєш, що інший дизайнер так само думає. А ті люди, які довкола цього моря, вони не зовсім розуміють, як все працює. Хоча все відбувається саме по собі.
— Якою ви нині бачите модну індустрію в Україні і які нові можливості перед вами відкрилися за останні роки?
— Я думаю, що в Україні якихось особливих можливостей не відкривається. Вони відкрилися у світі з появою соціальних мереж. Тобто хто раніше не міг заявити про себе, потрібні були якісь фінанси. А зараз цього немає. Є соцмережі. Ти класно робиш, викладаєш — і отримуєш результат.
— Які існують проблеми у вашій галузі? Що нині може стримувати дизайнера у його творчості?
— Повну нашу творчість завжди стримує потреба продавати. Але це нормально. Або ти художник, який малює, а потім вішає свої витвори на стіну чи кладе у стіл. Або ти цими картинами торгуєш, однак при цьому не занадто сильно зраджуєш собі, залишаючи власне ДНК у роботах.
— А чи є в цьому плані конкуренція серед дизайнерів?
— Я її взагалі не відчуваю, я живу у своїй мушлі, особливо не виринаючи для того, щоб послухати плітки чи стежити, що там колеги роблять. Якщо я починаю у це все вдаватися, мене це збиває: а раптом я щось не так роблю? А раптом у мене щось не те? Це справді заважає роботі. Тому я туди навіть і не дивлюсь.
CHUPRINA
Дар’я Чупріна є засновницею однойменного бренду одягу CHUPRINA, власницею швейних і трикотажних виробництв.
— За 25 років UFW сформувалося кілька поколінь дизайнерів. Чи відбувається між вами якась комунікація, обмін досвідом?
— Ми ні з ким не спілкуємося. Це через те, що не вистачає на все це часу, всі захоплені своєю роботою. А в період карантину це ще складніше. Але я впевнена, що, незважаючи на те, що всі мало спілкуються між собою, UFW — це така велика команда і всі дизайнери — це частина цієї команди.
— Чи існує змагальний момент і конкуренція серед дизайнерів?
— Ні. Мені здається, всі ми рівні одне перед одним. І в цьому сила UFW: за 25 років сформувалася така масштабна ком’юніті. Незважаючи на всі політичні події, карантин та все, що відбувається, UFW тільки розвивається, росте, і ми цьому раді.
— Що нового молоді дизайнери зараз привносять в українську модну індустрію?
— Молоді дизайнери зараз дуже сміливі, і це класно. Вони не бояться, вони експериментують. Мені здається, це найбільше досягнення.
— Яке місце вітчизняні дизайнери займають у світовій моді?
— Україну поки не вважають суперсильною. Але це поки. Українських дизайнерів зараз сприймають більш серйозно, чого не було ще шість — сім років тому. Є ряд імен, які знає весь світ. Я вважаю, що Україна якщо не в п’ятірці, то в десятці точно.
— Які цілі ви ставите перед собою на найближче майбутнє?
— Наша головна мета — залишитись в Україні, розвиватись в Україні. Але виходити на світові ринки. Крім того, що я дизайнер, ми маємо своє велике трикотажне виробництво. Наша ціль — щоб українська мода стала сильнішою.
Ми покажемо те, чого ще не було. Зараз чекаємо на нове обладнання, якого ще немає в Україні, там шалені можливості машин. Найголовніше — ми хочемо, щоб у цьому ходили наші жінки.
Тому що на подіумі — це одне, а для повсякденного життя ми робимо багато базових колекцій, трикотаж, светри, те, без чого не обходиться жоден гардероб.
Сировина поки що у нас італійська, але, скажу по секрету, у планах у нас відкрити своє виробництво. Я думаю, років через п’ять, може, швидше. Ми хочемо, щоб в Україні був повний цикл, начиння від виробництва сировини. У наших людей золоті руки, тому ми віримо у людей.
Сьогодні все більше говорять про slow fashion — дослівно повільну моду як екологічний тренд. Рух став альтернативою до популярної тенденції до fast fashion — того стилю життя, який пропагує купівлю неякісного трендового одягу, який служить зазвичай лише один сезон.
Читай, що розповіла стилістка Олена Куцан про slow fashion.