Тарас Цимбалюк — український актор, зірка серіалів Спіймати Кайдаша, Кріпосна та фільму Чорний ворон. У ексклюзивному інтерв’ю Вікнам з Тарасом поговорили про війну, російських акторів та зйомки в Ірпені.
Як зустріли 24 лютого?
Ще 22-го чи 23-го ми знімалися для СТБ у серіалі Ворожка-2, де головні ролі грають росіяни. Зрозуміло, що слідкували за ситуацією в країні. Я, чесно кажучи, не вірив, що почнеться війна.
Звісно, я знав, що в Росії є великий військовий потенціал, але оскільки вони за вісім років особливо нікуди не просунулись (на Донбасі — прим. ред.), я не думав, що його використовуватимуть зараз.
24 лютого ми з дружиною прокинулися від вибухів. Не повірили, що щось могло початися, тому просто лягли спати далі. Вже десь із шостої – сьомої ранку всі почали телефонувати, і ми зрозуміли, що це халепа.
Зрозуміло, що страшно. У мене племінники, дружина, сестра, мені потрібно було приймати радикальні рішення, не панікувати. Я намагався нікому не показувати свої емоції, мабуть, як і всі чоловіки.
Ми виїхали за 140 км від Києва, в Корсунь, до нас додому.
Там майже одразу ви почали волонтерити.
Збирали гуманітарку для Азова, в соціальних мережах захисникам на джипи. Знайомі налагодили логістику, я через Instagram їм допомагав привозити автівки з Польщі. Робив усе, що міг.
Одразу, щойно російські війська відступили з півночі України, ми повернулися додому, до Києва. Кілька разів їздив до Бучі з гуманітаркою.
Був на зйомках в Ірпені. Це просто жах. Все розбите, все досі пахне горілим.
Виходять бабусі, які не виїжджали, розповідають страшні історії. Біля будинків уже ведуться роботи, і я розумію, що ремонт роблять у будинках, які здаються геть непридатними для життя.
Якось потихеньку все налагоджується. Але мозок відмовляється сприймати такі об’єми цього зла.
А з вашим будинком усе гаразд?
Була спроба прильоту по заводу Артем, я бачив це з вікна. Найцікавіше, що я до цього встиг звикнути. Ми потім сіли спокійно вечеряти.
Вже на ранок я зрозумів, що там померла журналістка, яку я знав. І це страшно.
З одного боку, мене бісить, що інтерес до війни падає в усього світу, а з іншого, я розумію, що люди звикають. Так само, як ми звикли до війни на Сході, яка почалась у 2014 році.
Вже під час війни з’явилась інформація, що ви розійшлися з дружиною.
Так, це правда. Я це не коментую.
Чи маєте родичів у Росії? Як вони відреагували на події тут?
У мене в Росії двоюрідна сестра. Вони підтримують Україну, але нічого не можуть. Кілька разів виходили на якісь мітинги, сестру кудись забирали, одним словом, дуже дивна історія.
А як комунікація з російськими акторами? Багато відомих українців після початку війни намагалися достукатися до колег з РФ.
З 25 лютого я почав усім телефонувати, писати. Зрозуміло, що росіяни всі йо**уті (дивні — прим. ред.), тут немає про що говорити. Але мене найбільше здивували українці.
Такі, як Женя Лоза, як Стас Бондаренко, Ксенія Байрак. Це люди, які виїхали з України і чогось досягли там. В результаті вони мене всі заблокували.
Стас Бондаренко родом із Запорізької області, де зараз окупована територія. Він говорить: “Якби ви пустили сюди російських офіцерів, тут був би порядок”. Це людина, яка вісім років тому виїхала з України і живе в Москві. В нього тут купа родичів.
Женя Лоза, теж українка, з Луганської, здається, області. Вона тут народилась, виросла, сформувалась тут як акторка. Україна їй дала аудиторію. І вона каже: “Я буду мовчати, бо в мене мама і я за неї переживаю”.
Таке враження, що ми тут всі сироти і нам немає за кого переживати. Це розчарування. Я б насправді в таких людей просто забирав би українське громадянство і ніколи б їх сюди не пускав.
Якщо зараз буде фільм чи серіал, в якому вам би хотілося знятися, але там будуть такі артисти, підете?
Я не піду. Насправді це прерогатива тих, хто створює кінопродукт.
Розумієте, у 2014 році, коли це все почалося, ми так напружились і крізь зуби почали з росіянами спілкуватися. І думали, що це почне культивувати національну свідомість.
Але потім, у 2015-2016, ми ходили під Піккардійську Терцію (виконавці Гей, плине кача — прим. ред.) на Майдані, поховали Героїв Небесної Сотні, і всі якось забули про це. І знов почали зніматись.
Перманентно сюди заїжджають росіяни, і вже в принципі всім нормально. І це найстрашніше, щоб затяжна стадія війни не послабила наше об’єднання, наш національний дух, який врешті почав формуватися. Дуже б не хотілося, щоб це все було насмарку.
Якщо прийде повістка, підете захищати країну?
Звісно. Якщо повістка прийде, звісно, піду. Почалась війна, мені телефонували з військкомату, я кажу, що я тут, якщо треба — піду.
Поки я продовжую волонтерити, працюю. Зараз ми готуємо виставу, і, якщо все буде добре, 27 серпня зіграємо її в Будинку Кіно.
Раніше ми розповідали, як під час війни актор Костянтин Войтенко знайшов нове улюблене заняття.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!