Дарина Марченко з Запоріжжя навчається на журналіста. Та зараз здобуття майбутньої професії в Запорізькій політехніці поки на паузі.
З початком повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну дівчина активно взялася волонтерити. Ось вже шостий місяць як координує роботу гуманітарного хабу СпівДія в рідному місті.
Дарині 18 років. Її батько нещодавно загинув, воюючи проти росіян.
— 24 лютого життя стало на паузу. Спочатку не вірила, що війна прийшла в мою Україну. Зранку, побачивши новини по телевізору, подумала, що це страшний сон. І коли я прокинуся, все знову буде добре. Це насправді був шок, — згадує Дарина.
Через чотири дні вирішила, що не можу всидіти на місці, не хочу боятися. Повинна щось робити. І я стала волонтерити.
— Цей досвід маю ще з 2014 року. Тоді мені було тільки десять. Спочатку допомагала у своїй рідній школі. Там плела сітки, збирала кошти на медикаменти, пакувала це все у коробки та відправляла на передову. Мені вдалося назбирати цілого буса та відправити у Гуляйполе.
Саме з цього розпочався волонтерський шлях Дарини “по-дорослому”.
— Через тиждень вже почала збирати команду. Подзвонила подрузі Даші. У чаті знайшла Андрія. Дізналися, що в міському центрі молоді є волонтерські об’єднання. І вирішили приєднатися, — розповідає дівчина.
У той же день Дарина отримала запрошення очолити СпівДія Хаб Запоріжжя, який якраз запускався з нуля на базі обласної молодіжної організації.
Перед дівчиною стояло складне завдання. Треба було знайти склад, зібрати велику команду, правильно налаштувати роботу, запустити логістичні процеси, мотивувати та керувати.
Вже через тиждень хаб отримав перші 40 тонн гуманітарної допомоги. Фактично відразу після розвантаження та інвентаризації запустили перші посилки. Кожен тиждень склад став поповнюватися.
— На сьогодні опрацьовуємо та видаємо орієнтовно 250 пакунків щодня. До нас долучається все більше волонтерів. Ми підтримуємо тих, хто потребує, не лише в місті, але й в області, — ділиться дівчина.
Стараємося робити все для того, щоб хаб працював стабільно, незважаючи на близькість до фронту. Мусимо вчитися жити в новій реальності.
Нині в команді гуманітарного осередку Запоріжжя працює понад 15 людей. Дарина зізнається, що без цих людей нічого б не було, вони вже як одна велика сім’я.
Третина з них — ті, кому вдалося вибратися з окупованих росіянами територій. Одному з волонтерів 14 років. Хлопчина разом із мамою вирвалися з Мелітополя. Є дві дівчини з Енергодару.
До Запоріжжя Марія з Нової Каховки, що на Херсонщині, змушена була виїхати через те, що її та родину почали розшукувати російські окупанти.
Про хаб СпівДії дізналася, коли шукала допомогу сім’ї. І сама залишилися допомагати іншим. Тепер Марія — кейс-менеджерка. Отримує і перевіряє онлайн-заявки, які оформлюють на сайті ті, хто потребує.
— У місті проживає понад 120 тисяч вимушених переселенців з Запорізької та сусідніх областей. Основна потреба — це продукти.
Нас підтримують і люди, і місцевий бізнес. Але цього недостатньо, бо звернень все більше й більше.
— Невиконаних заявок про елементарне — їжу — близько 6 тисяч. Ми намагаємося їх закрити, але самі не впораємося. Тому просимо підключатися усіх небайдужих.
Зараз допомога людини людині — важить найбільше. Разом подолаємо все, — переконана Дарина Марченко.
Спілкувалася: Тетяна Сащук.
СпівДія — волонтерська P2P-платформа, яка з’єднує потреби країни з можливостями допомоги та ініційована Офісом президента України. Тут отримують змогу надати допомогу прозоро, верифіковано та саме там, де це вкрай необхідно.
Оформити заявку про наявні можливості та ресурси можна в розділі Хочу допомогти на сайті платформи.
СпівДія в соціальних мережах — Facebook та Instagram.
Не припиняє своєї роботи й волонтерський рух Миколаєва, навіть попри обстріли. Читай історію координаторки Оксани та її волонтерського осередку.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!