Чи можна врятувати себе, коли намагаєшся зберегти життя іншому? Навіть якщо маєш позначку, що ти бойовий медик, для ворога це нічого не значить — ти перетворюєшся на мішень.
Варто тільки поглянути на автомобілі бойових медиків, що прошиті наскрізь кулями та уламками снарядів. Морпіх Євген на псевдо Друїд лише іронічно говорить, що медики у російських окупантів йдуть в одну ціну зі снайперами.
Сам чоловік це зрозумів одразу, коли потрапив на фронт. Однак до 24 лютого Євген працював пожежником-рятувальником та про службу в армії навіть особливо не думав. Після початку повномасштабної війни рішення до нього прийшло миттєво, і він, не вагаючись, вирушив до військкомату.
Був упевнений, що його досвід рятувати людей та гасити пожежі обов’язково знадобиться у найгарячіших точках фронту. Однак спочатку 24-річному парубку довелося пройти службу в ремонтній роті, де теж знадобились його навички, однак не з основної роботи, а з хобі.
Тільки поремонтувавши незліченну кількість автомобілів і військової техніки, що неначе стояла на конвеєрі вдень та вночі й зцілювалась у руках майбутнього медика, Євген почув про набір у новостворений батальйон морської піхоти.
Спробував свої сили — й усе, на диво, вдалося. А після кількох занять з тактичної медицини навички хлопця помітили й досвідчені інструктори, які запропонували Євгену розпочати свій шлях на війні як бойового медика.
Так він і став Друїдом, який тепер мав зцілювати живі організми, а не купу металу. Тепер він працює на точці евакуації, куди привозять поранених та загиблих героїв.
Роботи вистачає всілякої. Коли відносно спокійно, то працює з речами поранених та перевіряє, чи правильно було надано першу допомогу. Іноді може доправити поранених до лікарні власноруч. Часом доводиться супроводжувати й тяжкопоранених.
Просто маю навички й знаю, як правильно взяти пораненого, як його перевернути й забинтувати, знеболити чи зробити інші необхідні маніпуляції. Часом доводиться працювати з переломами й складати кінцівки чи не заново.
Іноді доводиться за секунду проходити перекваліфікацію та ставати психологом. Особливо це необхідно, коли у когось сильна контузія і він не розуміє, що взагалі відбувається.
Братику, ти говори! Не заплющуй очей! Розкажи, хто ти і як сюди потрапив? Ну хочеш кричи на мене, посилай куди тільки знаєш, але не мовчи!
Неможливо вже й підрахувати, скільки разів Євген повторював ці слова різним бійцям. За день через його руки проходить від десяти до 15 поранених.
Особливо тяжко знаходити у собі сили, щоб далі говорити та виконувати свою роботу, коли на кушетці лежить твій друг.
Морально важко. Особливо коли доводиться надавати допомогу тим, кого добре знаєш, близьким друзям — це страшно й словами не описати.
Однак Друїд говорить, що намагається знайти у собі перемикач, що дає змогу в потрібну мить вимкнути почуття та увімкнути логіку, яка має більшу силу допомогти врятувати життя. І це працює безвідмовно, оскільки наразі Євген ще не втратив жодного пораненого на шляху до лікарні. Ще більше він сподівається, що так буде й надалі.
А після війни, перенісши увесь тягар випробувань, як справжній давній друїд, він зможе оселитись десь у тихому місці, насолоджуватись природою та виховувати власних дітей.
Дала початок військовій кар’єрі морська піхота й Віталію, який понад усе прагнув захищати свою країну та власну сім’ю. Читай історію багатодітного батька, який боронить Україну задля майбутніх поколінь.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!