Хочеш — кричи на мене, але не мовчи! Історія бойового медика Друїда, який не втратив жодного пораненого

Чи можна врятувати себе, коли намагаєшся зберегти життя іншому? Навіть якщо маєш позначку, що ти бойовий медик, для ворога це нічого не значить — ти перетворюєшся на мішень.

Варто тільки поглянути на автомобілі бойових медиків, що прошиті наскрізь кулями та уламками снарядів. Морпіх Євген на псевдо Друїд лише іронічно говорить, що медики у російських окупантів йдуть в одну ціну зі снайперами.

Сам чоловік це зрозумів одразу, коли потрапив на фронт. Однак до 24 лютого Євген працював пожежником-рятувальником та про службу в армії навіть особливо не думав. Після початку повномасштабної війни рішення до нього прийшло миттєво, і він, не вагаючись, вирушив до військкомату.

Був упевнений, що його досвід рятувати людей та гасити пожежі обов’язково знадобиться у найгарячіших точках фронту. Однак спочатку 24-річному парубку довелося пройти службу в ремонтній роті, де теж знадобились його навички, однак не з основної роботи, а з хобі.

Тільки поремонтувавши незліченну кількість автомобілів і військової техніки, що неначе стояла на конвеєрі вдень та вночі й зцілювалась у руках майбутнього медика, Євген почув про набір у новостворений батальйон морської піхоти.

Спробував свої сили — й усе, на диво, вдалося. А після кількох занять з тактичної медицини навички хлопця помітили й досвідчені інструктори, які запропонували Євгену розпочати свій шлях на війні як бойового медика.

Читати на тему

Медикам не байдуже на пацієнта. Не вірте тим, хто це каже — історія бойової медикині на псевдо Відьма

Історія бойової медикині на псевдо Відьма: чого боїться та про що розповідає із запалом.

Так він і став Друїдом, який тепер мав зцілювати живі організми, а не купу металу. Тепер він працює на точці евакуації, куди привозять поранених та загиблих героїв.

Роботи вистачає всілякої. Коли відносно спокійно, то працює з речами поранених та перевіряє, чи правильно було надано першу допомогу. Іноді може доправити поранених до лікарні власноруч. Часом доводиться супроводжувати й тяжкопоранених.

Просто маю навички й знаю, як правильно взяти пораненого, як його перевернути й забинтувати, знеболити чи зробити інші необхідні маніпуляції. Часом доводиться працювати з переломами й складати кінцівки чи не заново.

Іноді доводиться за секунду проходити перекваліфікацію та ставати психологом. Особливо це необхідно, коли у когось сильна контузія і він не розуміє, що взагалі відбувається.

Братику, ти говори! Не заплющуй очей! Розкажи, хто ти і як сюди потрапив? Ну хочеш кричи на мене, посилай куди тільки знаєш, але не мовчи!

Неможливо вже й підрахувати, скільки разів Євген повторював ці слова різним бійцям. За день через його руки проходить від десяти до 15 поранених.

Особливо тяжко знаходити у собі сили, щоб далі говорити та виконувати свою роботу, коли на кушетці лежить твій друг.

Морально важко. Особливо коли доводиться надавати допомогу тим, кого добре знаєш, близьким друзям — це страшно й словами не описати.

Однак Друїд говорить, що намагається знайти у собі перемикач, що дає змогу в потрібну мить вимкнути почуття та увімкнути логіку, яка має більшу силу допомогти врятувати життя. І це працює безвідмовно, оскільки наразі Євген ще не втратив жодного пораненого на шляху до лікарні. Ще більше він сподівається, що так буде й надалі.

А після війни, перенісши увесь тягар випробувань, як справжній давній друїд, він зможе оселитись десь у тихому місці, насолоджуватись природою та виховувати власних дітей.

Дала початок військовій кар’єрі морська піхота й Віталію, який понад усе прагнув захищати свою країну та власну сім’ю. Читай історію багатодітного батька, який боронить Україну задля майбутніх поколінь.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!