Усі думки концентруються на війні, а життя зациклилось на одному будинку. Хтось його втратив, інший покинув, а комусь вдалось врятувати у власній домівці кілька життів.
Витончена мама трьох дітей та лікарка-терапевтка за професією Ірина Язова й досі не вважає, що зробила щось надзвичайне. Лікувати людей — для неї обов’язок. Вона не думала довго, а лише робила, як відчуває те, що було необхідно.
Минуло трохи понад тиждень від початку активної фази війни Росії проти України, окупанти ще трохи сподівались взяти Київ за три дні, а тому й поводили себе вже як повноправні кати.
Один з їх снайперів вистрілив у чоловіка, який повертався від рідних. Він просто хотів провідати близьких людей. Однак близькість та нормальне життя російським терористам надто муляли очі, тому кулі полетіли навмання, а потрапили у ноги.
Замість надії на швидку смерть — шанс вижити
Його звуть Володимир і його врятувала звичайна терапевтка Ірина. До неї в будинок його принесли інші чоловіки, що знайшли його на вулиці.
Він лежав три години на дорозі, поки танки їхали повз. Спочатку боявся, що наїдуть, а потім почав сподіватись на найстрашніше — сил терпіти біль майже не залишилось.
Після цього він чотири дні провів у під’їзді Ірини, а вона добувала для нього ліки, давала знеболювальні та робила перев’язки.
Сусіди боялись, що він не протягне без швидкої допомоги й однієї ночі. Проте терапевтка зробила диво та виходила його. Вона дала йому шанс дочекатись евакуації та врятуватись, а він охоче схопився за можливість вижити.
Проти окупації та смерті — воля та нове життя
Життя настільки прагне подолати смерть, що проситься на волю навіть під час окупації. У під’їзді того ж будинку залишилась вдома й одна вагітна жінка. Її малеча вирішила побачити цей світ без прикрас на 12 день війни.
На той час у Бучі вже не було ані світла, води та газу. Проте була Ірина.
Хоча на медичному і розповідають основи різних дисциплін, але приймати пологи все ж таки й найдосвідченішому акушеру буває непросто. Однак терапевтка була напрочуд впевненою і випромінювала суцільний спокій. Принаймні, так здавалось.
Приймати пологи їй допомагали інші дві жінки — дизайнерка та домогосподарка. Попри холод та темряву, їм вдалось все зробити не гірше за професіоналів.
Мама дитини Ганна та її чудова донька Аліса за кілька днів змогли навіть евакуюватись, переживши найстрашнішу та найсвітлішу для них ніч одночасно.
Ірпінь – стрілянина – Буча
Саме такий маршрут пережила дивом одна сім’я, якій пощастило, якщо так можна сказати, опинитись неподалік від будинку Ірини.
Вони намагались просто евакуюватись через Бучанський залізничний переїзд, але там російські окупанти відкрили вогонь по машинах. Мати отримала кулю в гомілку, а її півторарічна донька — глибоке поранення в ногу.
Ірина робила вже те, що й раніше. Вона знаходила антибіотики та знеболювальні, а також робила вже звичні, на жаль, перев’язки вогневих поранень.
Хтось говорить, що справжні герої ніколи не дивляться на вибух позаду них. Однак тепер ми знаємо, що насправді вони, такі як Ірина та навіть не вважають за щось надзвичайне свої дії. Саме вона та ще безліч схожих на неї — наближають спільну перемогу України.
Нагадаємо, раніше ми розповідали, як пережили окупацію мешканці Димера та що їм допомогло вистояти.