В одному з київських спортивних залів лунають ритмічні удари по боксерській груші. Тут, серед знайомого спортивного інвентарю, значна частина якого пережила переїзд з рідного Херсона, розпочинається насичений день Анастасії Петренко.
Її ранок нерозривно пов’язаний з інтенсивним тренуванням, за яким неодмінно слідує ще одне. Шлях Анастасії у світ професійного боксу розпочався у складний для країни час — після початку повномасштабного вторгнення.
Проте її цілеспрямованість та наполеглива праця дали виняткові результати: всього за два з половиною роки вона стала беззаперечним лідером національного рейтингу серед українських жінок-боксерів, незалежно від їхньої вагової категорії.
Шлях до вершини: від кімоно до боксерських рукавиць
Ключовим моментом у її стрімкому підйомі став переможний лютневий поєдинок проти землячки Оксани Бондаренко.
У цьому напруженому бою Анастасія не лише продемонструвала свою майстерність, а й виборола престижний титул WBC Francophone Bantamweight та чемпіонський пояс Національної ліги професійного боксу, що й закріпило її лідерство в національному рейтингу.
Фото: Віледж
Її тренувальний процес відбувається під мудрим керівництвом її чоловіка, Сергія Петренка, який є не лише її близькою людиною, але й досвідченим та вимогливим тренером.
Сімейну атмосферу в залі доповнює їхній семирічний син Яніс, який вже з раннього дитинства, з двох років, робить перші кроки у боксі під наглядом батька.
Розмірковуючи про початок свого спортивного шляху, Анастасія згадує роки, присвячені іншому виду єдиноборств.
Із шести років до 21 року я професійно займалася карате… і чемпіонкою Європи, і світу.
Спорт для неї — не просто заняття, а спосіб життя. Вона розвивалася одночасно як спортсменка і як учениця.
Я не “зубрила”, а просто зрозуміла алгоритм, як навчатися.
Після закінчення університету, де вона навчалася на перекладача, Анастасія зосередилась на родині й фітнесі.
Серйозно про бокс заговорили лише у 2022-му, коли разом із чоловіком — Сергієм Петренком, який став її тренером — вирішили почати спільну справу. До цього Сергій не тренував боксерів.
Спочатку чоловік відмовлявся мене тренувати… Але після початку повномасштабної війни захотілося чогось нового.
Київський зал з херсонським серцем: евакуація та новий старт
До початку повномасштабної війни родина Петренків мала власний спортивний зал у Херсоні. Після повномасштабного вторгнення вони залишили місто, лише зачинивши двері — не знаючи, коли зможуть повернутися. Зал, хоч і вцілів, стоїть із порожніми стінами та забитими вікнами — мовчазне нагадування про мирне життя до 24 лютого.
Родина вирушила до найвіддаленішого куточка країни — Ужгорода, потім мешкала в Трускавці й Чернівцях.
Першим до Києва поїхав Сергій, шукаючи й житло, і місце для тренувань. У травні 2022-го до нього приєдналися Анастасія з сином.
Новий зал у столиці виявився схожим на херсонський — навіть кольори збігалися. Завдяки друзям, майже все обладнання вдалося перевезти, окрім рингу — його встановили вже у Києві.
— Коли ми з чоловіком лише починали тренуватися, я одразу сказала, що хочу пробувати професійно. Тому ми вже знали, куди поступово рухатися, — згадує Анастасія.
Вже за кілька місяців Анастасія вийшла на свій перший бій.
Трансформація на рингу: витривалість, техніка та психологічна міць
Для Анастасії бокс став не просто спортом, а шляхом особистісної трансформації. З кожним тренуванням вона стає фізично сильнішою, психологічно стійкішою й технічно майстернішою — це помічає і її чоловік, водночас тренер і найбільша підтримка.
Мета — титул чемпіонки світу за версією WBC і статус абсолютної чемпіонки. На рахунку Анастасії вже п’ять перемог.
Перший бій вона виграла достроково в другому раунді, хоча хвилювання було чималим. Останній — проти досвідченої суперниці — відбувся рівно через рік після дебюту.
Виступала навіть проти шульги з Мексики, тому тренувалася з партнерами, що імітували її стиль.
— Це був типовий мексиканський стиль: постійне зближення і тиск. Мені більше до душі бокс на середній чи дальній дистанції — там я краще контролюю хід бою та уникаю зайвого ризику.
Хоч Анастасія не боїться бою, завжди пам’ятає про їхні наслідки.
І хочеться, щоб життя після такого боксу було яскраве, щасливе, і з розумом, а не навпаки.
Тренувальний процес: спаринги з чоловіками та шлях до майстерності
Мої спаринг-партнери — це переважно чоловіки, — розповідає Анастасія.
Знайти дівчину з відповідними параметрами складно, тож доводиться тренуватися з чоловіками, які часто переважають її за вагою.
Хоча фізично сильніші, технічно жінки можуть бути кращими — і це не завжди подобається опонентам. Одного разу спаринг завершився для Анастасії переламаною переніссям.
Тренерська команда ретельно добирає партнерів, іноді навіть оплачує участь. Але головна мета — не ризикувати даремно.
Травми в підготовці можуть зірвати все.
— Думаю, найсильніший мій бік — це готовність боротися до останнього, — каже вона. І ця наполегливість — її головна перевага не лише у спорті, а й у житті.
Фото: Віледж
Фінансові реалії та віра в майбутнє жіночого професійного боксу в Україні
Жіночий професійний бокс має свої відмінності від чоловічого: заборонені удари по спині, в потилицю, нижче пояса, жінки боксують без шоломів, але з обов’язковим захистом грудей. Це підвищує безпеку, але не зменшує видовищності.
Анастасія Петренко впевнена: жіночий бокс стає дедалі популярнішим і привабливішим для глядачів.
Вона захоплюється стратегічною манерою ведення бою Кларесси Шилдс і Скай Нікольсон. А свій бій із мексиканкою згадує з гордістю — глядачі назвали його найяскравішим, який вони бачили серед жінок.
Проте за межами рингу ситуація складна.
— Бажання великі, були б тільки можливості. Люди чомусь думають, що я заробляю з поєдинків, але ми в такому мінусі, що жахливо уявити, — зізнається Анастасія.
Усе — зал, житло, інвентар — в оренді, а жоден з членів команди поки не отримує прибутку. Вони живуть заради рейтингу, імені та мрії про стабільність у майбутньому.
Попри інтерес брендів, реальних довгострокових співпраць поки недостатньо.
Петренко мріє про створення власного бренду: переконана, що її стиль боксу — унікальний, і його варто активно просувати.
Виїжджати з України не планує: після подорожей у карантин зрозуміла, що саме тут — її дім. Тут знайома медицина, освіта, мова, люди — усе по-справжньому своє.
Втім, Анастасія відверто визнає: війна і брак фінансування гальмують розвиток жіночого боксу в Україні.
Проте вона з чоловіком і командою крок за кроком розробляє план дій, аби будувати кар’єру, спираючись на ті ресурси, які є.
На її думку, розвиток залежить від двох речей — якісної організації поєдинків і стабільного фінансування.
Вона звертає увагу на позитивні приклади США та Великобританії, де промоутери активно розвивають жіночий спорт, роблячи бої подіями на рівні чоловічих.
Мені 29 років, у мене не так багато часу в професійному спорті, — каже Анастасія.
Вона розуміє, що не може дозволити собі повільний темп. За три роки в спорті — жодної справжньої відпустки, максимум кілька днів після бою. Її ставка — на швидкий, але якісний шлях до вершини.
Історія Анастасії Петренко — це більше, ніж шлях спортсменки. Це приклад незламності, відданості справі та віри в себе попри всі труднощі.
Фото: Віледж
Раніше ми писали як працюють правила у професійному боксі — куди влучати не можна, а які удари — дозволені.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.