Повномасштабне вторгнення вирвало українців з ліжок і назавжди змінило хід долі. Хтось мусив покинути країну, а хтось — пішов боронити її зі зброєю. Багато з них вже ніколи не повернуться додому — така гірка ціна за незалежність.
42-річний Андрій Дубовик теж мав цивільну професію у минулому житті. Тепер же — молодший сержант та головний технік роти Гонор у Вовків Да Вінчі на псевдо Механ.
Про свою службу, небезпечні евакуації та головні речі на фронті він розповів спільноті Повернись живим.
Не було інших варіантів
До початку широкого вторгнення Механ працював директором автосервісу. Чоловік родом із Києва, має дружину та двох доньок.
Механ вступив до ЗСУ рік тому, з військового досвіду мав лише строкову службу у 2000-2001 роках. Спочатку він ремонтував автівки підрозділу, та потім захотів виходити й на бойові завдання.
Військовий побував на Бахмутському та Лиманському напрямках.
6 серпня цього року на Куп’янському напрямку фронту він евакуював 20 поранених побратимів. Ризикуючи власним життям, чоловік не побоявся виїхати з пекла, яке чинять окупанти.
— Група була на обороні позиції. Працювала наша бронетехніка, по ній ударили російські артилерія й дрони, — розповідає Андрій. — Бронемашину підбили, й евакуювати на ній хлопців не можна було.
Троє важких стікали кров’ю. Кожна хвилина була на рахунку.
Військовий каже, що бронетехнікою швидко дістатися туди не було змоги, тож він вирішив вискочити до місця на пікапі.
— Інших варіантів не було. Я сів за кермо і поїхав. За два рази вивіз дванадцятеро поранених. А тоді під’їхала броня і разом забрали решту групи, — розповідає він.
А ось історія Сергія Денисова не лише вражає, а й надихає. Про всі перипетії життя військового, який пережив десятки операцій та не втратив бажання воювати, ми писали в нашому іншому матеріалі.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.