Повномасштабне вторгнення триває більше, ніж 500 днів. Важко уявити, та українці справді вже майже півтора року живуть за сигналами повітряних тривог, щодня прощаються із загиблими на фронті та в тилу і відмовляють собі в раніше буденних можливостях.
Досі для нас актуальне запитання: хто несе відповідальність за майже безперешкодний вхід російських окупантів на територію українського Півдня через тимчасово окупований Крим?
Журналістки Української Правди Севгіль Мусаєва та Соня Лукашова почали проводити власне розслідування цього факту, який уже, до речі, перебуває на контролі українських правоохоронців. У рамках нового проекту УП розповіло історію одного з головних героїв факту — військового Івана Сестриватовського, який служив на межі із Кримом.
Саме Іван Сестриватовський мав підірвати мости в Чонгарі 24 лютого 2022 року, якими окупанти дісталися й Маріуполя, й інших міст та областей Півдня.
Чи був замінований Чонгар, що відбувалося у перші години повномасштабного вторгнення, чому не підірвали мости — ми обрали найцікавіше та розповідаємо тобі.
Чи був замінований Чонгар
Іван Сестриватовський служить з 2016 року. Він мав три ротації на Донецькому напрямку, а у 2021 році обійняв посаду головного сержанта взводу в Чонгарі.
Військовий пригадує, що злагодження війська та навчання проходили систематично. Однак на початку 2022 року командування наказало бути особливо пильними та готуватися до можливих провокацій з боку РФ.
По-особливому укріплення на Чонгарі не готували. Але там все було заміновано заздалегідь, ще з 2014 року. Усі мости — там був залізничний міст, і так само два мости з Чонгара — були заміновані, — розповідає військовий.
За словами Івана, за півтора або два тижні до початку повномасштабного вторгнення, факт мінування мостів перевіряли. Ніяких розмінувань не було, а про саму систему знали лише сапери, що їх робили.
Сам Іван був ознайомлений із місцями, де мости були заміновані. Він пройшов інструктаж і повинен був залишитися на підрив мостів.
За добу до вторгнення почалося переміщення російських військ на Кримському півострові, тож українські війська вже розуміли, що от-от почнеться велика війна.
— Ніхто й не спав. Хіба трохи прилягли. А вже о третій ночі нас підняли та розставили на позиції, — пригадує Іван Сестриватовський. Він каже, що тоді разом із командиром, старшим позиції, пішов підключати всі необхідні пристрої для підриву мостів.
Наказ підривати мости мені мав віддати безпосередній командир позиції, а він мав отримати наказ вищого керівництва.
Ще до початку бойових дій 2022 року сапери розробили плани, в залежності від ситуації військові мали діяти за одним із них.
Ухвалювати рішення про підрив мостів Івану Сестриватовському довелося практично самостійно, бо командири займалися особовим складом. Хвилин за десять після початку російського обстрілу української лінії, Іван намагався підірвати мости.
— Але вибуху не сталось. Я мав би його побачити. Я стояв саме біля мостів, на першій лінії, — каже військовий. — Намагався перепід’єднати, перевірити, спробував заново тричі. Вибуху не було.
Іван вважає, що причиною цього стало пошкодження дротів. Яким шляхом — через мінометний обстріл чи диверсійну групу — невідомо.
Оглядаючись назад, Іван розповідає: вважає, що якби мости таки підірвалися, то наступ росіян це б не спинило. Максимум — сповільнило б на годину.
— Офіційне слідство досі на мене не виходило. Військові керівники зі мною теж ще не спілкувались про цю історію. Може, просто, бо я поки був на реабілітації, проходив лікарську комісію. Все одно мені доведеться з ними спілкуватись.
Полон та повернення додому
Відступати після невдалої спроби підриву мостів довелося самостійно на легковому авто.
Після обстрілу чоловік з іще кількома військовими та прикордонниками пішки намагалися вийти з оточення: Іван навіть знаходив можливість доповідати командуванню про російську техніку та особовий склад, що заходив на материкову Україну.
Зрештою, його та побратимів взяли у полон. Українців повезли у Крим, де допитували та надавали елементарну медичну допомогу. А вже після цього Іван потрапив до Росії, де допити проводилися з електрошокерами. гумовими палицями та добиванням ногами.
Під час російського полону Івану навіть сказали написати листа додому. Він спочатку не вірив у те, що це реальний спосіб комунікації між полоненими та близькими — та коли дізнався, що дружина отримала його лист, то просто розсміявся.
26 квітня його з кількома іншими військовими обміняли та повернули в Україну.
— Зараз я вже повернувся до служби. Поки перебуваю на постійному пункті дислокації. Скоро знову поїду на Донбас, — зізнається Іван Сестриватовський.
Російсько-українська війна сьогодні є продовженням столітньої боротьби між народами України та РФ. Однак розповідати історію сучасної війни можуть ті, хто пройшли весь шлях від Революції Гідності: про військового з таким життям ми писали раніше.
Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!