Українці зараз воюють затято та вперто, бо розуміють — іншої можливості назавжди вирватися з-під впливу російської орди може не бути.
А найголовніше в час повномасштабного вторгнення — пам’ятати про своїх, допомагати у скруті та не кидати у біді. Відео героїчного порятунку українських воїнів, що недавно стало популярним у соціальних мережах, вразило мільйони користувачів. Його оприлюднив бойовий медик з Одеси Петро Конопля.
Саме він й кинувся рятувати життя захисникам під час бою на Бахмутському напрямку. При евакуації хлопець й сам дістав поранення та наразі перебуває на реабілітації. Про долю поранених воїнів та свою історію, в ексклюзивному інтерв’ю Петро розказав Вікнам-новини.
— Коли почалася повномасштабна війна, я одразу пішов до військкомату. Там мене записали у чергу, але без діла я не міг сидіти, тому займався обороною міста, — розповідає Петро Конопля.
Ми організувалися з хлопцями, зробили три зварювальних цехи — виготовляли там протитанкові їжаки. А ще вантажили та розвозили пісок, аби укріпляти блокпости, копали траншеї та бліндажі для військових.
Згодом мені подзвонили з ТЦК. Я пройшов курс поводження зі зброєю та навчання з тактичної медицини — так і потрапив до роти охорони Одеси. Ми чекали висадки ворожого десанту, щоночі стояли із тепловізорами. Через два місяці почався набір до морської піхоти. Тож я пішов у 35 бригаду добровольцем.
Спочатку служили на Херсонщині, потім поїхали на Схід. Більше, ніж півроку провели у Мар’їнці, а далі — на Бахмутському напрямку.
Пішов якось одразу саме по медичній справі: навчався в інструкторів, побратимів, їздив до шпиталю, щось сам дивився по YouTube.
Я просто розумів, що робити перев’язку і зупиняти кров — недостатньо.
Це надважлива і надвідповідальна посада. Від моїх дій може загинути людина. Тому я плідно вчився. І це все — насправді моє, — ділиться чоловік.
— Перш за все хочу сказати, що всі мої дії не були якимось надзвичайними. Дуже багато хлопців діють так само як і я. Просто в мене була камера GoPro на голові і я виклав це відео в інтернет.
Це був Бахмутський напрямок. Ми вже мали збиратися їхати відпочивати, але командир повідомив, що ворог пробив окрему ділянку фронту. І нам потрібно туди заїхати, щоб вони не взяли наших у кільце. Коли група виїжджає, з ними має бути медик.
Жахливе було місце. При виконанні бойового завдання почалася перестрілка з росіянами: вони накривали касетними снарядами.
Петро Конопля пригадує, що тоді в наших військових було декілька загиблих, а в росіян — дуже багато.
— Вони ставили під ураження своїх же солдатів. Один лежав з відірваною ногою, я кинув йому свій турнікет. І добивати його не хотілося, бо він зброю віддав — а як стріляти у беззбройну людину? Але і дивитися на те, як він стікає кров’ю… десь всередині мені хотілося взяти їх у полон, — зізнається медик.
Потім ми відкотилися до наших окопів, мені по радіозв’язку передали, що у нас поранені. Нас накривало мінометним вогнем. Я пішов на крики. Одного вбило на місці, іншому уламок потрапив у щелепу, а ще одному хлопцю залетіло в тулуб, кінцівки.
Там була жахлива картина, він просив добити його. Уже коли я поспілкувався з тим чоловіком, то дізнався: він найбільше не хотів мучитися й повільно помирати.
Хотів, щоб його добили, бо він — не жилець, думав, що в такому стані його звідти просто ніхто не витягне.
Я медик і прийшов туди не вбивати, а рятувати. Тоді дуже підвели турнікети, і я б за таке саджав — це річ, що необхідна в найкритичніші моменти й коли вона не спрацьовує — це жах. На відео видно, як довго я кручу той турнікет і як він лопається. Добре, що були й нормальні, сертифіковані, — розповідає Петро.
— Ми всі тоді готові були померти, але задешево своє життя не продаємо смерті. Тому ми боролися до останнього.
Навіть той хлопець, якому в щелепу прилетіло, схопив автомат і смалив по росіянах.
Потім — евакуація. Я і ще двоє побратимів виносили найважчого пораненого. Це все — під обстрілами й нас усіх поранило. Але ми дотягнули і його, і себе.
— У мене три поранення було. Після останнього — досі п’ять уламків у нозі маю. Усе сталося при евакуації поранених, напевно, це був ВОГ. Рани загоїлися, але треба відновлювати роботу м’язів та нервів, тому я наразі на реабілітації. Мене тут крапають від контузії та розробляють кінцівку, — розповідає військовий медик Петро Конопля.
— Дуже хвилювався за того тяжко пораненого. Я нічого про нього не знав, він не з мого підрозділу. Намагався шукати, тому через місяць я й виклав це відео у соцмережі. Тоді мене знайшов Зевс — воїн, якому пробило щелепу. Його зашили й він вже геть красунчик, зараз перебуває на реабілітації.
Ще за тиждень мене знайшов брат того найважчого пораненого, Артема. Він мені не міг написати, тому ми телефонували одне одному.
Я після лікування приїхав до нього в шпиталь у Київ. Кілька зборів зробив, щоб трішки його підтримати. Артем був у шоку від реакції людей і резонансу. А я — дуже радий, що він не втратив жодної кінцівки.
За словами Петра, попри переконання людей та прогнози, Артемові зашили усі кінцівки.
— Я не професійний медик, такі відео допомагають аналізувати й покращувати свою роботу. Ми збираємося з колегами й обговорюємо. На цих матеріалах навіть навчаються медики.
Після того, як це відео з’явилося в інтернеті, зі мною зв’язалися бійці НАТО: американці там взагалі були шоковані цим відео, там воно ще гучніше розлетілося, ніж у нас. Медики НАТО попросили використовувати це відео для навчання своїх хлопців.
Там є те, що я правильно зробив, і що неправильно. Тому це хороший навчальний матеріал, — розповідає Петро.
— До війни я працював актором та режисером у театрі. До початку повномасштабної якраз мав випустити свою першу акторську й режисерську роботу у новому театрі — два тижні залишалося до прем’єри. Шкода, що так сталося.
Переглянути цей допис в Instagram Допис, поширений Конопля Петро (@petro_konoplya)
Допис, поширений Конопля Петро (@petro_konoplya)
А ще я трохи підробляв, водив екскурсії до Одеського медичного університету, а саме — до музеїв нормальної анатомії людини, патологічної анатомії та судмедекспертизи. Тому мене тіло людини не лякає, бо я бачив його у розрізі, без шкіри, висохлі та окремі частини тіла.
Я звик до цього, тому у мене це все не викликає огиди, — зізнається чоловік.
— Останні півроку я не планую своє життя наперед більше ніж на кілька днів. Наразі мені потрібно проходити комісію на придатність до служби у морській піхоті. А ще — дуже хочеться повернутися на службу, я постійно на зв’язку із побратимами. Гадаю, що повернусь, але усе вирішить комісія.
А після української перемоги я хочу знімати кіно. Мені є що показати й розказати.
Це будуть фільми про те, що ми сьогодні переживаємо, про героїчні вчинки й історії наших захисників, — підсумовує Петро Конопля.
Про те, що відбувається на “нулі” та як українські захисники переживають бойові дії, ми розповідали в нашому іншому матеріалі.
Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!