День Незалежності, Суджа і українські прапори! Свято очима наших військових

На передовій, де кожен день — це випробування, наші захисники з гумором долають труднощі. Перед важкими боями вони знаходять час, щоб зателефонувати додому і з посмішкою сказати: Я обов’язково повернуся. У своїй мовчазній задумі вони згадують усе, що люблять. І саме вони є тим щитом, який боронить нашу свободу.

Сьогодні ми покажемо тобі Незалежність очима наших Захисників з 95-ї десантно-штурмової бригади. Розкажемо, що означає для них це свято та як вони щодня наближають перемогу на передовій.

Наталя дістала вже два поранення

Головна медична сестра медроти 95-ї бригади ДШВ, Наталя Висоцька на позивний Валькірія, пройшла через важкі випробування.

Вона двічі діставала важкі поранення, пережила втрату побратимів, але попри це, повернулася у стрій, бо переконана, що це її обов’язок.

Для Наталі День Незалежності — це свято, що має особливу, трагічну і водночас величну ціну. Вона, як і багато хто на фронті, зустрічає його уже вчетверте. 

 Кожен із нас, живих, ставить ніби відмітку, що вистояв і витримав цей рік, — каже вона. 

Але ця вистояна Незалежність дається надзвичайно дорогою ціною — ціною життя найвідданіших синів і дочок України. До 2022 року, як зізнається Наталя, свято здавалося простим і очевидним. Зараз воно має іншу цінність. 

Жінка ділиться думками про Андрія Руфа Дадака, що загинув у квітні 2022-го. Він казав, що перемога вже настала, історія народить нових бійців, а вони — лише дрова у вогні великої ідеї.

Військова переконана, що своєю щоденною працею і вірою у завтрашній день вона пише нову книгу історії України — історії мужності, яка стане прикладом для цілого світу.

Для Наталії Висоцької, як і для багатьох її побратимів, День Незалежності — це свято, що має особливий ритуал. 

За обіднім столом ми згадаємо тих, хто віддав за нашу Україну найдорогоцінніше  — життя, — говорить вона.

Військова наголошує, що ціна нашого сьогодення вимірюється не лише мужністю воїнів.

— Це нагадування, що поки ми маємо змогу ходити у відпустку, обіймати рідних і думати про майбутнє, ті, хто поліг, теж мали свої плани на завтра. Їхня втрата — це і є та ціна, яку щодня платять за наш кожен день у вільній країні.

Але попри ритуал пам’яті, ставлення Наталії до святкових днів кардинально змінилося. На запитання про те, як вона проведе свято, жінка відповідає без зайвих слів:

Кожне свято — це тривога про те, як нас “привітає” ворог, а для медика — це підготовка до роботи і більше навантаження, особливо вночі.

Для неї, медика на війні, День Незалежності — це не свято, а чергова доба підвищеної готовності, адже ворог часто використовує такі дати для посилення атак. Але саме ця постійна загроза і є головною мотивацією Наталії. Вона бореться не за гучні гасла, а за можливість жити, бачити, як росте її брат, допомагати рідним і збудувати власну сім’ю.

— Немає сильнішої мотивації за життя, — стверджує вона.

Це бажання, на її думку, є найвищою нагородою в перемозі. 

 Перемога неодмінно буде, бо ми заслуговуємо на це всіма своїми силами і стараннями, — акцентує військова.

Вона мріє побачити, як із крові й попелу Україна відбудує новий світ для молодих поколінь та ветеранів. Вона вірить, що цей страшний урок стане вічним нагадуванням для світу.

— Ти можеш бути найгарнішою і найрозумнішою країною у Європі, але якщо твій заздрісний сусід вирішив, що ти не варта цього всього, то доведеться відстоювати своє право на життя — підсумовує медик.

Українці не мають право на помилку

Командир роти ударних безпілотних комплексів 1-го батальйону 95-ї бригади Станіслав Краснов вважає, що День Незалежності — це найважливіше державне свято. 

Для нього це не просто дата, а символ державотворення, за яке українці боролися століттями. 

Читати на тему

Людина, що берегла минуле й боролася за майбутнє: історія Ігоря Климовича

Молодший лейтенант, що поєднав війну і мистецтво — читай його історію

Це день, коли була створена наша незалежна держава, за яку поклали життя найкращі сини та доньки України, — підкреслює він.

Станіслав проводить паралелі з історією і наголошує на відповідальності нинішнього покоління. 

На жаль, 100 років тому український народ не впорався з цією задачею, тому зараз ми не маємо права на помилку.

На його думку, все українське суспільство має згуртуватися, інакше країни не буде.

Його мотивація проста і водночас дуже глибока.

— Немає інших варіантів! Звісно, що нормальна людина не хоче воювати, але для існування України та її народу іншого виходу немає, — акцентує військовий.

До війни для Станіслава День Незалежності був спокійним сімейним святом. Він згадує, що проводив цей час із сім’єю.

— Гуляли з родиною містом, писав якісь дописи в соціальних мережах, отак от спокійно проводив час — згадує військовий.

Це було звичайне, мирне свято, яке не мало того трагічного і глибокого сенсу, якого набуло після 2022 року.

Війна кардинально змінила погляд на День Незалежності, перетворивши його з сімейної прогулянки на день усвідомлення крихкості свободи та ціни, яку доводиться платити.

Минулого року Вадим зустрічав День Незалежності у російському місті

Для штаб-сержанта 3 категорії Вадима Буліка, чиє військове звання — молодший сержант, День Незалежності перестав бути просто святом. Він став болючим нагадуванням про високу ціну свободи. Вадим наголошує, що Незалежність — це не дарунок долі, а те, за що потрібно постійно боротися.

Один із найяскравіших спогадів Вадима про День Незалежності — про минулий рік. Він розповідає, як у Суджі, що розташована на території Росії, вони з побратимами на зеленому пікапі проїхали російський блокпост, де майоріли українські прапори.

 Я думав, спецоперація йде за планом: День Незалежності, російське місто і висять українські прапори. Це було феєричне відчуття.

Цей випадок Вадим із гумором описував побратимам як їхню першу поїздку за кордон. Він дав йому чітке розуміння, що не все втрачено, і ми ще поборемося.

Вадим зізнається, що його життя, знайомства, транспорт — усе тепер пов’язане зі службою. Нещодавно, побувавши у відпустці, він побачив, що в самій мирній Україні нічого не змінилося, і це створює сильний контраст із його воєнною реальністю.

Мотивація Вадима глибоко особиста. Він відчуває, що його принципи та погляди співзвучні з тим, що він робить. Його професійний та творчий досвід зараз максимально корисний для армії.

Військовий знаходить у собі сили, що дають йому змогу бути ефективним на довгій дистанції. Він порівнює це з бігом, яким він займався до війни, і ці навички зараз допомагають йому розраховувати свої сили.

Вадим щиро бажає всім українцям бути сильними. Він наголошує на важливості мобілізації, адже в армії не вистачає людей — від кухарів до механіків. Він закликає людей до вишколу, щоб вчитися бігати, копати та стріляти.

Про відзначення державного свята Вадим говорить з абсолютною відвертістю. Він підкреслює, що зараз точно не буде ніяких святкових столів.

Зараз всі думки націлені на те, щоб бути корисним в армії та здобувати перемогу, — каже військослужбовець.

Він не сприймає 24 серпня як якийсь особливий день, коли треба робити щось інше, ніж те, він робить щодня. Вадим не святкуватиме і не зможе зустрітися з рідними та коханою, адже перебуває на Сумському напрямку.

Зі своїми побратимами вони також не сідатимуть за святковий стіл.

— Я думаю, що, найімовірніше, це буде більш інтенсивний робочий день, — ділиться військовий.

На запитання про перемогу, Вадим розмірковує з гіркою відвертістю. Він уявляє цей день як момент, коли нарешті можна буде видихнути, але це буде й сумне видовище, і він, ймовірно, розплачеться.

Також після перемоги чоловік мріє купити будинок у селі, вийти на пенсію, спокійно жити та написати книгу про весь цей досвід.

— Мотивацією не померти є те, що я хочу мати будинок і написати книгу про війну, — підсумував військослужбовець.

Боротьба триває щодня: День Незалежності очима десантника Андрія

Військовий 95-ї десантно-штурмової бригади Андрій говорить про те, як війна змінила його сприйняття. Для нього, як і для багатьох на фронті, події, що почалися 24 лютого, докорінно змінили розуміння того, що таке свобода. За неї, на його думку, платять кров’ю і життям, а боротьба за незалежність триває щодня.

Військовий розповідає про один із найтяжчих моментів на війні, який назавжди закарбувався в його пам’яті. Перебуваючи у штурмовій групі, він втратив близького друга і побратима.

Під час штурму загинув мій побратим і хороший друг, і це було важко пережити, — розповів Андрій.

Він згадує, як на навчанні їм радили не прив’язуватися до людей, але на практиці це виявилося неможливим. Саме ця втрата змусила Андрія та його побратимів усвідомити важливість і ціну, яку вони заплатять за незалежність нашої країни.

Мотивацію триматися на такому високому рівні тривалий час Андрій вважає надзвичайно складним завданням. Набагато важливішим, на його думку, є усвідомлення мети — для чого ти тут.

Силу йому дає підтримка рідних і побратимів, які не здаються та ефективно виконують свою справу. І, звісно, пам’ять.

Не дає опустити руки пам’ять про тих, хто вже загинув, — із сумом говорить військовий.

Військовослужбовець переконаний, що кожен українець має вірити у Збройні Сили, а цивільні повинні боротися за Україну в тилу, підтримуючи армію та долучаючись до зборів.

  Коли ми єдині, це і є ключ до завершення війни, — говорить він.

На думку Андрія, Україна подорослішала. Ми зрозуміли, що таке незалежна країна, що таке країна, яка бореться за свою свободу вибору. Його сприйняття Дня Незалежності кардинально змінилося.

Якщо раніше це був день, коли всі одягали вишиванки, відбувалися концерти, то зараз це свято пам’яті та розуміння того, яка ціна платиться за те, щоб Україна була незалежною.

Для Андрія немає жодних святкових ритуалів. Він переконаний, що військові мають довести справу до кінця, аби ціна, яку вже заплачено, не була марною, і відстояти право на вільний вибір для своєї країни.

Нещодавно ми також розповідали історію бійця ГУР, який один проти п’ятьох стримав штурм під Куп’янськом.

Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!