Ти вчишся дякувати всією душею за душ, тішитись можливості поспати, а також розрізняти, який підвал більш затишний. Це побічні вміння, які здобула на передовій 23-річна бойова медикиня Христина зі Львова. Її історію про війну розповідає проект Землячки.
Тобі доводиться розширювати свій горизонт “переживеш”, — додає Христина.
До повномасштабної війни дівчина дуже любила фотографувати та музикувати, як вона говорить сама. Однак найбільше їй було до душі ходити в гори.
У переддень вторгнення Христина теж з друзями розмірковувала над власним маршрутом. Щоправда, цього разу він стосувався випадку “якщо що”.
А вже наступного дня це “щось” наздогнало її посеред сну. Христину змусили прокинутись слова про те, що почалась повномасштабна війна. Дівчина одразу, як і у звичний для неї колись похід, зібрала швидко наплічник та вирушила назустріч власній долі.
Спочатку волонтерила, вчилась медицини та проходила практику у Миколаївській області. Не встигла й оком змигнути, як стала бойовою медикинею взводу.
Моя справа — вчасно надати допомогу, підтримувати стан бійця та доставити його до евакуації, — говорить впевнено Христина про свої обов’язки.
Також дівчина додає, що в перервах між бойовими завданнями намагається встигати навчати своїх хлопців медицині, щоб у критичній ситуації змогли теж допомогти й собі, і побратиму. Іноді їй доводиться виконувати й суміжні обов’язки.
Ми всі — це рідна команда. І де, як не тут, розумієш цінність кожного життя та людей, які ще багато можуть сказати цьому світу.
Тому Христина робить усе від себе залежне, щоб допомогти кожному своєму побратиму. А вони натомість намагаються підтримувати її у складних ситуаціях.
Тут я зрозуміла, що важлива думка тих, з ким ти проходиш певний шлях, військовий та життєвий, хто свій. А також тих, з ким ділиш лопати.
Як, наприклад, тоді, коли довелося надавати допомогу дитині. Дівчина зізнається, поки працювала в парі з ротним медиком, всередині її переповнювали емоції. Однак ззовні все було вже як зазвичай — руки робили впевнено свою справу.
Такі речі не забуваються, як і перший поранений, який трапився на твоєму шляху війни. На щастя, Христина зараз говорить про нього з посмішкою, оскільки той випадок вона може згадати з тим, кого тоді врятувала.
Дівчина говорить, що навколо було дуже гучно, але тоді цього навіть не було помітно, адже їй назустріч біг її побратим.
Мій перший поранений біг до мене як Сонік. Та в мене одразу камінь з душі впав, бо закрилось питання, чи він цілий.
Мабуть, таке можна буде згадувати й після закінчення війни, коли Христині вдасться повернутись до улюблених походів у гори. Дівчина мріє, що зможе зібрати найрідніших та знову почати зустрічати спокійні світанки.
А поки шлях до перемоги ще триває, Христина, як і її побратими та посестри, продовжує наближати цей щасливий для країни день. І живити себе думкою, що цього разу її необхідно вибороти, щоб майбутнім поколінням не довелося брати до рук зброю.
Українки — неймовірні: одні рятують життя посеред смерті, а інші забирають його у ворогів. Та усі вони добровільно йдуть у пекло заради життя. Читай історію бойової медикині на псевдо Талісман, яка тричі опинялася за крок від смерті.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!