Великий медичний рюкзак, власний автомат, а на додачу кулемет. З таким набором прийшла на розподіл медиків захисниця Світлана на псевдо Руденька. Нове ім’я вигадав її хлопець.
З того часу і пішло — Руденька, сувора медикиня і кулеметниця.
До 24 лютого у планах не було ані зміни імені на псевдо, ані довгої подорожі гарячими точками на карті бойових дій України.
Був улюблений власний грузинський ресторан, турботи про нього, а також бажання поїхати на навчання за кордоном.
Однак злість на ворога, біль від побачених злочинів та нерозуміння деяких чоловіків — стали головним тригером, щоб долучитись до лав захисників.
Тому в якусь мить Світлана з власниці бізнесу стала бойовим медиком. Тепер її будні — це війна, смерть та біль, адже вона працює на передовій та намагається рятувати життя побратимів. І не важливо, чи з її батальйону людина, чи ні.
Рани, осколки, травми — це все лікується. Головне, що бажання захищати Батьківщину не зникає. Це, мабуть, головна моя реальність зараз.
Існують певні складнощі з пошуком амуніції, а також з побутом. Часом всі гігієнічні процедури — це вологі серветки, а все опалення взимку — то окопні свічки. Іноді помити голову не вдається близько місяця, оскільки йдуть тяжкі бої.
Та Руденька додає, що також в цій важкій реальності вистачає місця для любові, дружби та вірності. І це, звісно, додає сил продовжувати свою роботу.
Доводиться працювати, навіть коли по тобі працює снайпер. Так одного ранку, поки медикиня надавала допомогу пораненим та разом з колегами вантажила їх в машину, то йшов обстріл. Яким було здивування після того, як вдалось доїхати до стабцентру, і роздивитись пошкодження на машині.
І це не єдиний раз, а один з багатьох, коли медики рятували поранених під обстрілами та ризикували власним життям. Як пригадує Руденька, один раз навіть каска злетіла, але її вдалось знову надягти якраз перед тим, як прилетів снаряд.
Головне — ми живі. Так, оглушило і контузило, але ми вибралися! Перед очима пройшло все життя. Це один з днів, який я не забуду.
Навряд чи вдасться забути й один з днів, який ще чекає на нас усіх попереду — перемога України. А поки Руденька наближає її власними силами, то мріє лише після настання миру, забрати свою собаку Осю, яку знайшла у Сєвєродонецьку.
А також приїхати додому, прийняти гарячу ванну, одягнути халат з м’якими тапочками та випити чай у тиші — там, де не стріляють, не виє сирена і не літають ракети.
На передовій життя та здоров’я військових залежить від вчасно наданої допомоги. Тисячі українських медиків евакуюють поранених під обстрілами, ризикуючи власним життям. Читай історію бойової медикині на псевдо Стріла про роботу на фронті, влучання в бліндаж та ПТСР.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!