Катерина Тарасенко — переселенка з Алчевська, що на Луганщині. Жінка покинула рідну домівку ще у 2014 році. Починаючи все з нуля, вона створила козячу ферму.
Кооператив Карпатські ґазди, що у селі Зарічне на Львівщині, — вже другий проект, за який взялася пані Катерина. Зараз у неї на фермі 200 кіз та ще 15 свиней-мангалиць та кури. Також є ставки з рибою та невеликі будиночки відпочинку для туристів.
Партнер по бізнесу орендував триповерховий недобудований ресторанний комплекс. У перші дні повномасштабного вторгнення у жінки з’явилась ідея зробити у приміщенні прихисток для тих, хто змушений тікати від війни.
— Це було 26 лютого, другий день повномасштабного вторгнення. Думки всі були про те, що людям треба кудись виїжджати. Я благала свого сина з невісткою швидше виїхати з Донеччини. Тоді мені й спало на думку, що тут справді можна зробити прихисток для переселенців, — згадує Катерина.
Про перших мешканців прихистку
Дочка подруги пані Катерини з Києва стала першою мешканкою прихистку. Разом з першими мешканцями, які приїхали сюди з Києва та Харкова, вони добудовували кімнати, чистили, мили та облаштовували приміщення, адже ті були зовсім не придатні для проживання. Згодом створили громадську організацію, а оголошення про набір людей розмістили на сайті.
— Назву прихистку і громадської організації вигадали спонтанно. Я попросила мешканців, які жили у нас у квітні, придумати якусь назву.
Ми тоді стояли на сходинках на вулиці та говорили, що людям потрібен дах над головою.
Тоді підійшов один чоловік і сказав, що це і є назва. Так ми тоді одразу і вирішили, що у нас Дах над головою, — каже вона.
За перші два тижні роботи у Дах над головою поселилося 68 людей. За вісім з половиною місяців роботи через прихисток пройшло майже 400 людей. Одні живуть по сім місяців, інші приїжджають на кілька днів. Хтось знаходить кращий варіант і з’їжджає.
— Я спочатку й не думала, що буде такий шалений наплив людей. Чесно кажучи, ми б, можливо, зійшли з дистанції, якби не місцеві люди з Дашави. Я просто порозмовляла з продавчинями з магазину, звернулась до місцевого священника пана Ореста — церква навпроти нашого прихистку.
Люди почули, що ми приймаємо переселенців. За тиждень до нас знесли дивани, ліжка, матраци, ковдри, подушки, постіль, продукти.
Навіть один мешканець привіз нам повну тушу свині — ми були шоковані. Сусідка ліпила вареники та приносила нам вранці, щоб ми погодували людей, — розповідає жінка про допомогу від інших.
Як живе прихисток зараз
Сьогодні у прихистку готують і прибирають самі переселенці. Нині тут мешкають 44 людини. Більшість приїхали з тих регіонів, де ведуться активні бойові дії, або окупованих. Вертатися їм поки нікуди. Тому за житло вони віддячують своєю працею.
Ще з літа почали готуватись до зими. Мешканці ходили по гриби, а потім їх консервували. Зібрані ягоди заморожували або робили варення. З того, що виросло на городі на фермі, також робили консервації: мариновані кабачки, кабачкова ікра та салати. Загалом підготували на зиму понад 200 банок.
Мешканців, які хочуть навчитися сироваріння, Катерина відправляє на безплатні курси. Вони отримують нові навички, практику і допомагають. На самій фермі також працює з десяток людей. Вони доглядають за тваринами, випасають худобу, готують їжу та доглядають. Людям праця допомагає відволіктися від думок про війну та втрачений спокій.
Насамперед це терапія. Коли людина приїжджає і думає про те, що її будинок зруйнований, а родичі залишились десь там, це дуже складно. Я знаю зі свого досвіду.
Ми намагаємося цих людей зайняти роботою. У нас влітку є город з овочами, який ми самі садили, пололи, збирали, консервували. Висадили півтори тонни картоплі, якраз закінчили збирати, тепер буде на зиму.
Навіть туристи, які приїжджають до нас на ферму, охоче допомагають. Я думаю, що і людям це цікаво, і нам якась допомога є, — підкреслює Катерина.
Про подальші плани
Засновники хочуть розширити кооператив і створити фермерсько-туристичний простір. Планують завести корів, кролів, качок та індиків — усе, що можна тримати на фермі. Проводити туристам екскурсії та дегустації. Мешканцям прихистку Катерина хоче допомогти закріпитись на новому місці — дати можливість роботи та власного житла.
— Мрію зайнятись житловою програмою для переселенців хоча б у невеликих розмірах. Є люди, які готові працювати на фермі.
Ми вирішили найбільш зацікавленим не просто запропонувати робоче місце помічника чи дояра, а дозволити їм стати нашими партнерами.
Тобто виділимо їм землю, вони оформлять чи сімейне фермерське господарство, чи ФОП для перероблювання та стануть членами нашого кооперативу. Щоб вони не бігали й не шукали кращі місця, спробуємо разом побудувати нам будиночки. Планую невеличкі збірно-щитові будинки на дві кімнати, але це уже буде реальний дах над головою, — ділиться планами жінка.
Коштів на масштабні проекти поки обмаль. У найближчих планах прихистку — пережити зиму. Надією для засновників та мешканців став грант від німецької компанії на майже 900 тис. грн, який невдовзі отримають. Тепер у Катерини з’явилася надія, що вона зможе забезпечити людей найбільш необхідним: теплом, світлом, водою та базовими продуктами. Проте допомога мешканцям потрібна постійно.
— Є бажання залучити людей, які хочуть залишитися в селі надовго, і зробити з них фермерів. Я купую літературу, інколи мені присилають безплатну: як розводити курей, що робити зі свинями. Я записую на курси фермерів людей, наші переселенці проходять курси сироварів.
Якщо я бачу у людини бажання, стараюся дати можливість навчитися всього, — зізнається Катерина.
З 2014 року жінка жила у різних куточках України. На питання, чи за цей час знайшла власний дах над головою каже, що наполовину.
— Дах над головою у моєму розумінні — це мій чоловік. Адже дах там, де тебе чекають. Також це мій партнер. Він мене сюди запросив, поділився, і ми вирішили далі працювати разом. Зрештою, я мрію таки збудувати свій реальний дах над головою, — розповідає Катерина.
Підтримати прихисток Дах над головою можна за реквізитами:
ГО Дах над головою
ЄДРПОУ 44760559
Західне ГРУ, МФО 305299
р/р UA273052990000026007021025491
Наші люди — найсильніші. Вони відроджують зруйноване та допомагають іншим. Раніше ми розповідали історію Микити Леуцького, який пройшов пекло Маріуполя та відродив бізнес у Дніпрі.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!