Вона з дитинства шукала такої опіки, турботи та любові. Тетяна Хачатурян-Рашкова росла напівсиротою. Жінка розповіла Суспільному, що її батько завжди був у рейсах, адже її рідний Миколаїв — портове місто.
Та коли довелось покинути близькі для душі краї, вона знайшла те, що так давно шукала — справжнє кохання. Зараз Тетяна підписує його у телефоні “Моя душа”.
Він дійсно став моєю душею, моєю половиною, тим, що я шукала усі роки, і юності, і дорослішання. Це чоловік моєї мрії.
Тетяна зустріла Аріеля у польському місті Ольштин, коли рятувала сина від обстрілів у рідному місті. Чоловік тоді вже займався волонтерством, тому перший час допомагав жінці адаптуватись.
Жила Тетяна з сином перший час в ольштинській духовній семінарії, куди Аріель привозив часом необхідні речі: ліки, памперси, солодощі. Також допомагав чоловік возити дітей до лікарень та оформлювати документи.
Згодом жінка не змогла спокійно сидіти та дивитись, як інші допомагають її країні, а вона ні. Крім того, Тетяна мала чимало знайомих військових, тому рішення, чим зайнятись, швидко вирішилось і вона почала теж волонтерити. Звісно, разом з Аріелем.
На фоні волонтерства у нас і сім’я побудувалася.
Разом пара їздила часто в Україну. Спочатку Аріель сам вивозив людей з Бучі та Ірпеня. Згодом вже разом з Тетяною відвідали її рідний Миколаїв, потім завітали до Очакова.
Та найбільше вразила жінку інша поїздка, коли чоловік вивіз її до себе додому. Аріель родом з міста Хелм, що зовсім поряд з українським кордоном.
Тетяна тоді дуже сумувала за Україною та не могла ще повернутись у рідні краї, тому здивувалась, коли у чоловіка відчула, що почувається, як у себе вдома.
З ним, як вдома. Його родина прийняла мене як доньку.
Рідне місто Аріеля дуже нагадувало Тетяні про природу України, а повітря там пахло рідною домівкою.
А також жінка зізнається, що коханий дав почуття захищеності як їй самій, так і її сину. Хлопчик ще з першого знайомства проявляв прихильність, а тепер взагалі кличе Аріеля татом.
Я відчуваю себе, як в панцирі. Я знаю, що в мене є чоловік, який може і захистити, і вирішити щось, і допомогти, і підказати щось.
Відчуття впевненості зіграло не останню роль й у виборі дати для весілля. Пара вірить у перемогу України, тому закохані домовились одружитись саме у цей особливий день, щоб пам’ятати завжди, як нещастя допомогло знайти свою долю.
Хтось знаходить своє щастя у почуттях, а дехто — у роботі. Так, наприклад, Валентина Колєснікова змінила книги на гуманітарну допомогу. Читай історію бібліотекарки, що об’єднала громаду у волонтерстві.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!