Псевдо Професор закріпилося за 26-річною Надією вже давно. Як говорить сама дівчина, ще у навчальній частині її видавали її “професорські” окуляри та здатність швидко розібратись у техніці.
Бути в епіцентрі подій Професору не звикати, вперше вона опинилась на службі у 2017 році. Вирішила підписати контракт зі Збройними силами України, оскільки бачила, що фахівців вузького профілю не вистачає.
Сама Надія за освітою перекладач і не розуміє, чому комусь може здаватись, що це найпростіша військова професія, але водночас іти працювати на неї не хочуть. Тому вирішила взяти усі свої знання та застосувати їх із користю для держави. Так і стала сержантом взводу.
Проте дівчина встигла побувати у війську і радисткою, і попрацювати у міжнародному співробітництві.
Зараз займається радіозв’язком, організовує роботу невеликого підрозділу та проводить навчання зі зв’язку. Та найголовніше в обов’язках Професора — виховання котів, яких вдалося врятувати з прифронтових населених пунктів.
Дівчина встигає все, тому її обурюють закиди, що жінкам на війні місце хіба що на пункті постійної дислокації. Тому що у розмовах образливо чути, що дівчата нібито нічого не розуміють та не можуть, а як щось зробити, то їх уже й просять.
Так виходить, що ти “дурепа”, “Клава” і “відправити в тил”, але під обстрілами в окопі прошиваєш радіостанції теж ти.
Та все ж таки це не може надто розлютити Надію. Вона вже встигла навчитись і себе заспокоювати, і знаходити вихід без необхідних для жінок медикаментів та засобів гігієни. Однак за домашнім затишком Професор все одно сумує.
Іноді я заходжу на сайти улюблених магазинів, де раніше купувала аромасвічки чи пледи, дивлюся на всіляке гарне і скавчу хутряним вовчарою.
Тому плани на період після перемоги у Професора досить буденні та трохи дівочі. Найперше Надія мріє виспатися, бажано десь із тиждень провалятися в улюбленому ліжку, а потім уже можна й піти гуляти.
Якщо до кінця війни доживу, повернусь додому і просто тиждень просплю. А ще, напевно, піду безсоромно пити, горланити пісень, танцювати і куплю платтячко. А потім напишу про все це книжку.
Ми вкотре повторюємо, що війна не має статі. Жінки захищають Україну щиро, рішуче та мужньо — так, як вміють лише українки. Читай історію Кет, яка покинула улюблену роботу й пішла на фронт.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!