Ти бачиш ці кадри за кілька хвилин після їхньої публікації. Це вечір твого звичайного дня, який був тихим завдяки тому, чия рука закам’яніла у моменті. Її закарбував назавжди об’єктив Костянтина та Влади Ліберових.
Це найболісніші кадри, що ми робили за цю війну.
Ще зранку серце цього бійця билось в унісон із побратимами. Тепер за кожен його стукіт бореться лікар в медеваку. Його звуть Жора, від нього залежить, чи доїде воїн до стабілізаційного пункту і лікарні та чи буде взагалі жити.
П’ять хвилин тому медика сповістили по рації про важкого пораненого. Характер поранень невідомий. Відомо лише, що боєць постраждав внаслідок атаки з гелікоптера.
Тож кілька хвилин на перевірку всіх медикаментів, команда рушати та зустріч з невідомістю.
“Що, все?” — на бігу питає Жора, побачивши пораненого, — пишуть Влада та Костянтин Ліберови.
Поранений не ворушиться та заледве може дихати. Вся невідомість розсіюється — уламок снаряда пробив голову чоловіка.
Його вже перевантажили в медевак, тож реанімаційні заходи починаються просто зараз, а попереду півтора-два кілометри до стабілізаційного пункту від лінії зіткнення на Луганщині.
Жора починає реанімаційні заходи. Швидкі точні рухи медика, який з усіх сил намагається повернути молодого хлопця до життя.
Навіть водій, здається, з усіх сил намагається полегшити роботу рятівнику. Усе — аби повернути життя в понівечене війною тіло захисника.
Медевак рухається повільно, щоб не заважати Жорі виконувати його роботу. Всі 15 хвилин, поки тривала битва, видались вічністю. Болісні, напружені, сповнені відчайдушної боротьби.
Довгі, дуже довгі, болісні 15 хвилин. Жора сідає на сусідні ноші без сил.
Ще п’ять хвилин Жора разом з Костянтином сидять мовчки. Кожен намагається усвідомити те, що сталось.
У медика вже скляний погляд. Не встигнув це помітити фотограф, як Жора говорить водію, що той тепер може їхати зі звичайною швидкістю.
Натомість, медевак не прискорюється. Водій хоче віддати шану загиблому герою.
Цього разу вибороти життя не вдалося. Тож у стабілізаційному пункті тіло героя передають тим, хто відвезе його далі. Найімовірніше, він скоро опиниться вдома.
А на території, де мало б сходити сонце, посіла темрява — настав захід ще одного життя.
На ношах залишається багряна пляма крові. Жора констатує час смерті.
Від таких історій, здається, зупиняється не лише увесь світ на кілька миттєвостей, але й твоє власне серце. Проте деколи, його бій закінчується і під звуки обстрілів. Читай історію трирічного хлопчика з Очакова, у якого внаслідок обстрілу розірвалось серце.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!