Вона — бойова медикиня, яка працює “на нулі”. Оксана має псевдо Відьма — так її нарік інструктор з вишколу бойових медиків у Десні. Характер у Відьми відповідний: як у вистрибуючої протипіхотної міни натовського зразка.
Але навіть у такої жінки є свої страхи та болючі місця. Для Оксани це крики поранених людей.
Це неправда, що лікарям байдуже на пацієнтів. Не вірте тим, хто каже це — на фронті це не працює.
Бойові медики “на нулі”
Підготовлені бойові медики зараз, каже, на вагу золота. І це чудово розуміють командири підрозділів. Тож і евакуаційна логістика тепер повністю змінилася: цінність людського життя залишається на першому місці.
— Я вчу хлопців самостійно накладати один одному джгути на понівечені кінцівки. Ми збільшуємо шанс на їхнє виживання, бо не завжди є можливість швидко доїхати до пораненого.
До речі, доїжджати часто доводиться самотужки на власних автівках. Оксана вибирала своє авто за довжиною: прикидала, скільки поранених зможе вивезти за один раз.
І не прогадала: востаннє на авто вона вивезла одразу трьох поранених, не рахуючи себе й водія.
Найстрашніше для бойової медикині
Найстрашнішою подією для Відьми був її перший бойовий досвід. Тоді вона самотужки вивозила пораненого знайомого у напівтемряві, бездоріжжям. А потім, через погану логістику, інших поранених вона з напарницею мусила декілька разів перевантажувати в іншу автівку.
Поранені кричали, виривали крапельниці й панікували. Уже на другий чи третій бій все запрацювало злагоджено: війна навчає розумних.
Чи існують жінки-воїни?
Можливо, хтось би відповів, що такі існують. А Відьма каже: ніхто не народжується з гранатометом у руках.
Усім тут дуже лячно. Одначе певні звички фронт таки формує.
Одна із: цінуєш тих, хто поруч тебе. Бо сьогодні ви разом їсте, а завтра когось із вас уже може не стати…
В українській армії є й такі жінки, що служать уже понад 20 років. Це історія про військову Катерину Корнієнко.
Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами України та світу!