20-річний спортсмен Микола Хомяков з діагнозом ДЦП планує побити рекорд України й підняти вагу, котра дорівнює масі власного тіла.
Нині він та його тренерка Олена Привалова проводять п’ять днів на тиждень у спортзалі до ночі та чекають визначної дати — 15 травня 2022 року.
Саме тоді група експертів Національного реєстру рекордів України приїде у Харків, щоб зафіксувати досягнення параспортсена.
Стояла біля класу, щоб відвести сина на наступний урок
В історії його життя завжди був інвалідний візок. Микола пересувається на ньому змалечку, адже народився з діагнозом — нижня частина тіла паралізована.
Та батьки, зізнається юнак, постійно були його опорою і натхненням: віддали до звичайної школи, запевняли, що синочок попри інвалідність не може мати обмежень.
Вони тричі на тиждень возили дитину до школи, а мама стояла під дверима класу, щоб на перерві допомогти дістатися на наступний урок.
Власне, батьки привели його і на перші тренування з плавання, котрі дуже скоро переросли у змагання та перемоги.
— Мої друзі в підлітковому віці вже стали кандидатами в майстри спорту з плавання.
Тоді й мені захотілося досягати чогось більшого. У 16 років був переломний момент у житті, адже відчував, що нічого не виходить, що нічого не зможу досягти. Тоді знову не дали скласти руки батьки.
А вже за кілька років я отримав перший свій розряд — кандидат у майстри спорту з плавання, — розповідає параспортсмен Микола Хомяков.
Саме тоді він переконався, що зможе досягнути всього, що забажає, і викинув із думок сумніви. Микола вступає до Харківської державної академії фізичної культури на тренера з плавання.
Випадковий забіг
Наступне захоплення також стало спортивним надбанням. Якось Микола побачив в інтернеті хлопців-воркаутерів, і йому захотілося опанувати новий вид спорту.
— Та я не знав, як можу себе проявити. Одного разу брав участь у забігу на інвалідних візках. Там познайомився з одним із хлопців-воркаутерів, його бачив раніше в соціальних мережах. Вони мені допомогли.
Сьогодні я вже можу виконувати стійку на руках, на брусах, на кільцях, і навіть віджимання на кільцях, — розповідає Микола.
Там же він познайомився зі своєю нинішньою тренеркою, котра й організовувала ті забіги — Оленою Приваловою.
У Харкові вона створила благодійний фонд, який допомагає людям з інвалідністю. Нині тренує Миколу й опікується усім, що пов’язано з підготовкою до Національного рекорду України.
Першого разу на забігах без підготовки Микола “пробіг” п’ять кілометрів, а після наших занять всього через кілька місяців — уже 21.
Це величезна відстань, котру він подолав без жодної зупинки. Знаю, бо сама супроводжувала його, — пригадує тренерка Олена Привалова.
Книга рекордів України
На початку зими вони подали заявку до Національного реєстру рекордів України.
Параворкаутер Микола має зробити підтягування на брусах з вагою, трохи меншою за власну масу тіла (кажуть, що вагу поки хочуть залишити у таємниці).
Насправді хлопець міг би знизити кількість кілограмів, оскільки ніхто з людей з інвалідністю не робив нічого подібного в Україні, та вирішили не робити собі попуску.
Вже три місяці п’ять днів на тиждень вони з тренеркою Оленою тренуються у спортивній залі до чотирьох годин на день.
На заняття Микола приїздить на таксі, оскільки міським транспортом важко пересуватися людям на візках.
— Він ніколи не пропускає тренування, його не потрібно вмовляти й мотивувати. Це унікальна людина за рівнем витривалості, стійкості та характеру.
Попри снігові замети, мороз і поганий настрій, жодного разу він не подзвонив мені зі словами “я сьогодні не прийду, бо втомився / на вулиці холодно / я хочу спати”.
Часто буває таке, що ми виходимо останні зі спортивної зали о 23-й годині, — розповідає тренерка.
Слід також постійно стежити за харчуванням і відвідувати реабілітолога.
Тренерка і сам хлопець запевняють, що вже готові до встановлення рекорду, оскільки параворкаутер вже підіймає ті кілограми, котрі зазначили в заявці.
Тепер найголовніше завдання, щоб Микола був готовий до особливої дати — морально.
Варто розуміти, що всі вправи параспортсмен робить, задіюючи лише верхню частину тіла, — тому йому значно складніше, ніж звичайним спортсменам.
Став тренером і мотиватором для дітей
У Миколи вже є і власні підопічні, котрих він тренує з воркауту — три хлопчики семи, 12 і 13 років.
Насправді охочих багато. Втім, через підготовку до рекорду Микола поки не може взяти більше дітей на тренування.
— Коли діти приходять на заняття і бачать, що людина на інвалідному візку робить такі складні вправи, у них навіть не виникає думки, що вони не зможуть навчитися, — розповідає Олена Привалова.
Вона також довірила підопічному на тренування і свого сина-підлітка.
Хлопець власним прикладом хоче довести людям з інвалідністю, що вони можуть досягати своїх мрій попри фізичні обмеження. Багато з них роками не виходять з дому і змирилися зі своїм становищем. Але можна жити інакше.
Наступний щабель для Миколи (після того, як його внесуть до Книги рекордів України) — отримати Олімпійську медаль.
Раніше ми розказували історію Ігоря Зіньківського. У 17-річного хлопця аутизм, проте це не заважає йому насолоджуватися звичайним життям підлітка. А його батьки змогли влаштувати інклюзивність у звичайній школі.