Коли росіяни прийшли до нього додому, він відстрілювався їхньою ж зброєю. Знищив щонайменше двох окупантів, а потім утік. Чотири доби пішки йшов із рідного селища до Харкова, щоб дістатися військкомату й стати до лав ЗСУ у свої майже 60.
Зараз, відслуживши дев’ять місяців, він повернувся додому, якого вже нема… Ми розповімо неймовірну історію простого селянина з Харківщини, його перший приїзд додому після Херсонщини та Бахмута.
Сусід, який теж лишився без будинку, везе Миколу Ковальова додому. Траса на Вовчанськ, до прикордоння… На дорозі — розбиті й вигорілі заправки, розстріляні цивільні автівки.
Як готувався до зустрічі окупантів
Ще влітку тут, на цій трасі, довго стояла розбита колона росгвардії, вони сунули на Харків. У селищі Миколи ще було тихо, він з односельцями приїхав до колони по трофеї.
Снайперські гвинтівки, автомати, пістолет, ящики гранат… Кулеметів вже не було, — згадує чоловік.
З цією зброєю повернувся у Старий Салтів, щоб бути готовим до приходу окупантів.
19 березня росіяни зайшли у селище. Колись воно було популярним, а зараз — усе розбите: і школа, і церква, й хати. На горизонті — почорніла багатоповерхівка. Перед нею зупиняємось — приїхали.
До вторгнення росіян будинок Миколи був охайним, зі свіжим ремонтом. Чоловік довго ходитиме від флігеля до гаража, на город, де так і лишився незібраним виноград, відчиняти двері хати не стане — може бути заміновано.
Про те, що його хати більше немає, Микола дізнався лише згодом, коли був вже далеко звідси.
Як прийняв бій
Будинок чоловіка був першим у селищі, куди прийшли окупанти. Він наказав дружині заховатися й прийняв бій, бо мав трофейну зброю.
— Я його (окупанта — ред.) прямо у котельні завалив, а потім почалося… Обстріляли все, що можна було.
Я вискочив з ванної, виліз у вікно. Взяв у вбитого автомат, пістолет у мене був, і пішов через городи.
Потім ще на розі вулиці прийняв бій, ще одного знищив і вдалося втекти, — ділиться своєю історією Микола.
Дружина потрапила у полон, за два тижні росіяни її відпустили, а Микола пішов зі Старого Салтова пішки на Харків. У домашніх капцях та светрі, пів батона та компот на чотири доби… Односельці багато місяців були певні: Микола загинув.
Один із мешканців селища розповів чоловіку про сина, який загинув восени у Бахмуті, але Микола не розповідає односельцям, що звільняв Херсонщину.
Як потрапив на фронт
Коли він дійшов до військкомату у Харкові, отримав відмову: великі черги з молодих. Але Микола не зупинився — поїхав на Закарпаття, там у військкоматі взяли. Так він потрапив до підрозділу простим солдатом на псевдо Дід.
Відслужив Микола Ковальов дев’ять місяців — наприкінці грудня йому виповнилося 60, змушений був демобілізуватися. Що робитиме далі, де житиме — ще не знає. Певен лише у своїх хлопцях, які нині лишаються там, під Бахмутом.
— Я сподіваюсь, що максимум влітку все наше буде, — бажає Микола.
Попри свій вік та стан здоров’я, пенсіонери теж тримають українську оборону на фронті чи в тилу. Вони займаються волонтерством та навіть партизанять. Раніше ми розповідали історію 64-річного рибалки з Херсона, який партизанив у місті.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!