Не хотів, щоб моя дитина жила під “руським миром”. Історія чоловіка, який три місяці пробув в окупації

Даніела Долотова випускова редакторка сайту

28.06.2022 07:00

У Нову Каховку на Херсонщині окупанти зайшли в перший день повномасштабної війни та відразу почали встановлювати свої правила. Місцевий житель В’ячеслав розповідає, що опинився наче у глибокому минулому, де посеред вулиці стоїть пам’ятник Леніну.

Саме цей пам’ятник, який зі всією ненавистю зносили українці після 2014 року і який сьогодні знову стоїть у Новій Каховці, перетворився для В’ячеслава своєрідним стимулом поїхати.

— У 2014 році ми пригнали навіть трактора, щоби його звалити. Але наш мер сказав, що давайте будемо цивілізованими людьми, зняв Леніна і сховав на складі Водоканалу. От росіяни його знайшли й поставили назад перед мерією. Тиждень чатували біля нього.

Коли дружина моя побачила, заявила, що не хоче, аби дитина жила під “руським миром”, щоб їй розказували, яка Україна погана, а Радянський Союз добрий.

Покидати дім було непросто, а тим паче рідних, які прийняли рішення залишитися. Але В’ячеслав із дружиною погодилися, що хочуть жити в незалежній Україні, і допоки останній російський окупант не піде з їхньої землі, в Нову Каховку не повернуться.

Як таких обстрілів там не було, але панувало це гнітюче відчуття, що ворог ходить з тобою за руку.

— Одного разу ми пішли з дитиною в контактний зоопарк, а там двоє рашистів, стоять і пиво п’ють… в зоопарку. І по місту їх безліч. Дитину на вулицю не випустиш, страшно, з нею теж надовго не вийдеш, бо не знаєш, що у них в голові. Ти, як ховрах, побіг за продуктами, прибіг назад.

Читати на тему

Їй 70 і вона отримала перелом хребта за відмову віддавати український паспорт — історія сміливої журналістки з Херсона

Її жорстоко побили рашисти за те, що відмовилась віддавати український паспорт. Та вона вижила й продовжує любити рідну країну.

Але найбільша іронія в тому, що вони ж дуже хизуються своїми “еленерами” і “денеерами”, а на цукерках, які завозили з Криму, писало: “Виготовлено: Донецьк, Україна”.

З евакуацією на підконтрольну Україні територію, каже В’ячеслав, їм дуже пощастило. Дорогу, яку дехто долає тиждень через велику кількість блокпостів окупантів, вони пройшли за день. Але не обійшлося і без обстрілів.

В’ячеслав

— У дитини було дзеркальце з морськими мотивами — синє море і жовтий пісок. То ми боялися його брати з собою, щоб рашистам не привиділася українська символіка. Телефони зачищали — не дай Боже якась українська пісня буде чи новина з українських ЗМІ вистрибне. Їхати було дуже страшно. Були приліти, моя дитина хрестилася обома руками від страху.

Зате коли у потязі на Львів Машуня побачила наших військових, не могла стримати радості. Зліпила для них сердечка з пластиліну зі словом ЗСУ та подарувала.

У Львові сім’ю В’ячеслава прийняв прихисток, організований благодійним фондом Твоя Опора разом з партнерами. Шелтер дуже потребує підтримки. Адже там зараз перебуває близько сотні українців здебільшого з Донецької, Луганської, Херсонської та Миколаївської областей.

Однак загалом місткість прихистку до 180 осіб, і регулярно евакуаційним потягом привозять ще людей, які не в змозі залишатися вдома або ж узагалі втратили свій дім.