З початком повномасштабного вторгнення 12-річна Олександра Антоненко з мамою були змушені виїхати з небезпечного Харкова і починати нове життя на новому місці. Пізніше дівчина втратила батька, він загинув на фронті.
Саша — дуже творча, але найкраще справлятись з емоціями від пережитого їй допомагає малювання. А нещодавно завдяки виставці Щоденники війни: непочуті голоси українських дітей, її малюнки побачили світ.
Тато одразу пішов воювати. А нам сказав виїхати в Кіровоградську область до родичів
Дмитро, тато Олександри, був справжнім патріотом. Брав участь у Революції Гідності та багато волонтерив: з 2014-го практично кожні вихідні їхав на фронт, щоб відвезти військовим їжу, одяг, дрони, тепловізори.
А коли почалась повномасштабна війна, Дмитро пішов воювати. Дочці з дружиною чоловік сказав виїхати до родичів в Олександрію Кіровоградської області.
Він намагався морально підготувати рідних, що це може бути надовго, але тоді ще маленька Саша до останнього не розуміла, що відбувається і чому треба терміново залишити дім.
Дмитро Антоненко пішов на фронт добровольцем. Став аеророзвідником, служив у спеціальному загоні Національної гвардії України Омега. На жаль, під час одного з бойових завдань його життя обірвалось — чоловік героїчно загинув під Харковом, боронячи рідне місто.
— Коли мені подзвонив його друг повідомити про загибель, донька була поруч і все чула. Вона зрозуміла, що трапилося, і почала плакати. Запитувала, як ми будемо жити далі, що з нею буде. Я запевнила, що у неї буде все, як раніше. А через якийсь час вже вона мене більше підтримувала і заспокоювала. Обіймала, купувала смаколики й квіти, — ділиться спогадами Тетяна, мама Олександри.
За життя Дмитро Антоненко отримав чимало подяк та нагород. А посмертно отримав орден За мужність III ступеню. На честь чоловіка планують назвати провулок у Харкові, де жила сімʼя.
Порадійте сонцю та проживіть гарний день
Олександра згадує тата як добру, розумну та чесну людину. Для доньки батько завжди був авторитетом, вона прислухалася до його слів.
— Коли чоловік пішов на війну, він зізнався: шкодує, що досі мало часу приділяв дитині. Почав цінувати кожен момент. Знаходячись на фронті, підтримував нас і просив не сумувати. Казав, що там разом з ним хороші люди. Радив мені випити кави, порадіти сонцю, прожити гарний день та зробити доньку більш щасливою! — розповідає жінка загиблого військовослужбовця Тетяна.
Про “нове життя” в іншому місті та сум за рідним Харковом
Зараз Тетяна з донькою Олександрою проживають у Кіровоградській області. Саша згадує рідне місто, яким воно було до війни.
— Харків — одне з найкрасивіших міст в Україні: парки, фонтани, історичні будівлі, круті люди та місця для відпочинку. Там у мене залишилась бабуся з дідусем. Я спілкуюся з ними щовечора. Але відчуваю, як з кожним днем вони сумнішають. У місті досі багато прильотів, навколо нашого будинку три будівлі зруйновано.
Війна та переїзд змінили захоплення дівчини:
Раніше я ходила в художню школу та займалась бальними танцями. Їздила на конкурс з бальних танців у Римі. Мріяла поїхати ще в Париж, але в Олександрії не вийшло продовжувати танцювати.
Тут, в Олександрії, я вже другий рік ходжу до школи, займаюся фітнесом, вивчаю три іноземні мови (англійську, німецьку, іспанську), а також закінчила курс вебдизайну та Phyton, — розповідає Олександра.
Після смерті тата вона стала підопічною Благодійного Фонду Діти Героїв, який допомагає дітям, що втратили батьків через війну. Крім різноманітних подарунків, Фонд оплатив дівчині курси з іноземної мови та програмування.
У вільний час я малюю — це допомагає зайняти мозок і не думати про погане
Малюнки Саші разом з роботами інших дітей, які стали свідками війни, було представлено на виставці Щоденники війни: непочуті голоси українських дітей, співорганізатором якої став фонд Діти Героїв. Виставка вже експонувалась в Амстердамі та Києві.
— Фонд Діти Героїв надав мені можливість представити свої роботи і навіть особисто відвідати виставку в Амстердамі. Це дуже важлива ініціатива, адже таким чином світ дізнається історії українських дітей і памʼятатиме, що війна триває, — каже Саша.
Речі з її малюнками можна замовити на сайті. Виручені з продажу кошти підуть на допомогу дітям, які втратили батьків через війну, підопічним фонду Діти Героїв.
За час війни я почала серйозніше сприймати деякі речі
Люди мають знати, що у XXI столітті можлива війна. Але цього варто не допустити, адже наслідки будуть жахливими. А ще, що Росія — це агресор і терорист. З цією країною не можна домовлятися, — переконана 12-річна Саша.
Дівчина з мамою мріють повернутися до рідного міста, коли закінчиться війна. А поки що вони вірять в перемогу і намагаються згадувати лише позитивні моменти з минулого життя до війни.
Раніше ми розповідали історію талановитого Ярослава, у дім якого вдруге прийшла війна.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.