Під обстрілами він розвозив людям молоко та до останнього вірив, що зможе врятувати своїх корів. Фермер Павло Товт став героєм не лише нашої розповіді, а й героєм для Бахмута та його рідної Донеччини. Тепер він мешкає у Дніпрі зі своїми двома котами, яких вдалося вивезти з дому.
Але мріє повернутися до своїх корів, яких влітку 2022 року було аж дев’ять голів.
Про життя під обстрілами та як корови двічі рятували його життя, Павло розповідав Суспільному.
— На обідній дійці вишли доїть. Щось прилетіло, але я дою далі. Додому вертаємося, а там — уламки, все побите, велосипед, машина, кури побиті.
Курей зібрав у відро граблями, похоронив під деревом. Корови мене спасли, — розповідає Павло.
Він зізнається, що хотів залишатися у Бахмуті й надалі, та дуже боявся за своїх корів. Тож у середині вересня вся ця процесія з Павла і його вихованиць рушила до сусідньої Богданівки — йшли так п’ять годин.
— Приклад вихованості моїх корів, що вони 12 км ішли за мною. Я сам їх вів. Це не просто так, — каже чоловік.
У Богданівці умов для утримання його корів не було. І чоловік, розбитий війною та особистим горем, плакав: змушений був здати корів.
Я їх здав. Дуже мені прикро, соромно перед коровами. Я плакав.
У жовтні Павло виїхав до Дніпра, перебуває там і дотепер: працює у садовому центрі. Та все ще сумує за своєю улюбленою справою, за коровами та рідним містом: мріє повернутися назад і продовжити все незакінчене через війну.
— Якщо хата залишиться, в будь-якому разі буду вертатись до Бахмута. Там відразу — перша корова, де перша — там і друга, де друга — там і телята.
А корови мене вигодують. Як мати казала — і вилікують, і побудують, — підсумовує Павло.
Втрачати найцінніше — ось чого навчилися наші люди. Бо росіяни прагнуть забрати найцінніше для кожного українця. Одними з таких стала родина, яка у Херсонській області вирощувала квіти, а тепер на місці клумб та оранжереї бачить російські снаряди.
Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!