На третій рік повномасштабної війни, ідея благодійності та волонтерства глибоко вкорінилася в українському суспільстві.
Важко знайти бізнес чи установу, що не долучилася б до допомоги, а донати на підтримку армії чи нужденних стали звичною практикою.
Українське волонтерство перетворилося на справжній феномен, визнаний у всьому світі.
Це не випадково, адже прагнення допомагати людям є невіддільною частиною української історії.
Platfor.ma дослідила, як зароджувалися традиції доброчинності на українських землях — від князів та гетьманів до сучасних волонтерів.
Корені милосердя: Від князів до братств
Хоча термін “волонтер” у сучасному розумінні з’явився лише у XVII-XVIII століттях, а в Україні закріпився після здобуття незалежності, добрі справи вчинялися задовго до цього.
З часів прийняття християнства турботу про вразливі верстви населення брали на себе князі та церква.
Особливо виділявся Ярослав Мудрий, який відкрив училище для 300 сиріт, а його статути зобов’язували духовенство піклуватися про нужденних.
Руська правда навіть містила статті про захист дітей, що було новаторством для тогочасного законодавства.
Володимир Мономах дбав про бідних, а його сестра Анна Всеволодівна заснувала школу для дівчат.
Перші безкоштовні лікарні з’явилися завдяки переяславському єпископу.
У литовсько-польський період з’явилися нові форми благодійності.
Містами опікувалися муніципалітети та православні братства, а в селах — громади. Виникли толоки для спільних господарських робіт.
Дворянська благодійність передбачала виховання сиріт разом зі своїми дітьми.
Міські братства — перші громадські об’єднання, що включали ремісників, шляхтичів, духовенство та козаків — активно підтримували школи, лікарні, друкарні, збираючи кошти з власних внесків та пожертв.
Гетьмани-меценати та підприємці-благодійники
Козацька доба позначилася діяльністю гетьманів-меценатів.
Петро Могила реставрував церкви та розвивав освіту.
Петро Конашевич-Сагайдачний заповів усе майно на освітні та благодійні потреби.
Богдан Хмельницький і Іван Мазепа (якого вважають найщедрішим благодійником козацької доби) також активно вкладали кошти в освіту та культуру.
Іван Скоропадський та Данило Апостол підтримували будівництво церков і друкарство. Для багатьох гетьманів збереження української культури та науки було пріоритетом.
З XIX століття благодійністю почали займатися підприємці.
Фірма Брати Яхненки й Симиренко годувала тисячі селян під час голоду.
Київ став центром активізму: у 1913 році тут діяло понад 80 благодійних організацій.
Родини Терещенків, Попових, Ханенків засновували лікарні, притулки, гімназії.
Цукрозаводчик Василь Симиренко віддавав 10% прибутків на розвиток української культури, підтримуючи театри, газети та письменників, а весь свій маєток заповів “на українські справи”.
Фото: Історична правда. Мліївський цукрокомбінат Симиренків, збудований в 1848 році.
Кооперація та нова хвиля волонтерства
На початку XX століття в Галичині під гаслом “Свій до свого по своє” зародилося кооперативне підприємництво.
Українці об’єднувалися, щоб протидіяти польському капіталу та розвивати власне виробництво.
З’являлися шпихлірі (комори для зерна), кооперативні крамниці, як-от Народна торгівля.
Це не лише зміцнювало економіку, а й об’єднувало українців. Митрополит Андрій Шептицький активно підтримував цей рух.
Прихід радянської влади згорнув природні благодійні місії, трактуючи їх як “лицемірну допомогу”. Поняття доброволець отримало ідеологічне забарвлення служіння комуністам.
Фото: Facebook. Шпихлир
Лише з 1991 року в Україні з’явилося повноправне поняття “волонтер”.
Проте кардинальні зміни сталися у 2014 році з Революцією Гідності та початком війни. Українське суспільство миттєво консолідувалося.
З’явилися потужні волонтерські організації, як-от Повернись живим чи Армія SOS, які забезпечували військових та допомагали переселенцям.
Міжнародні експерти визнали український волонтерський рух унікальним за своєю дієвістю.
Сучасний феномен: об’єднана сила нації
З початком повномасштабної війни хвиля волонтерства набула безпрецедентних масштабів. Об’єдналися всі українці, як у країні, так і за її межами, а також консолідувався весь цивілізований світ.
Допомога людям та війську стала невіддільною частиною життя, а винахідливі українці вигадали тисячі креативних способів фандрейзингу.
Фото: Instagram
Це вивело Україну на новий рівень благодійності. У 2023 році ми посіли друге місце у рейтингу World Giving Index, а у 2024 році — сьоме.
За даними рейтингу, 77% дорослих українців допомагають незнайомцям, 67% донатять, а 27% волонтерять.
Століття минають, але українці та українки продовжують підтримувати та допомагати, підтверджуючи, що звичка допомагати — це не просто риса характеру, а глибоко вкорінена національна традиція.
Раніше ми розповідали про те, як пенсіонер з Полтавщини зібрав 2 мільйони гривень для ЗСУ, показавши приклад безмежної відданості та підтримки армії. Детальніше про його історію читай в матеріалі.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.