На полі бою, у тіні артилерійських канонад і польоту дронів щодня стоїть піхота! Один із бійців — офіцер 44-ї окремої механізованої бригади на псевдо Харон. На таких людях тримається уся армія, адже без піхоти у цій війні ніяк не обійтися.
Нещодавно Рустама призначили заступником командира батальйону. Підрозділ і далі виконує завдання на Сході. Про бійця та його службу розповіла АрміяInform.
Від волонтера до командира роти
У його голосі спокій, а у погляді — впевненість. Війна змінила багатьох, але таких, як Рустам вона лише загартувала.
Піхота — це парканні стовпчики, межа території. Зламався стовпчик — ставимо новий. І без нас ніяк.
Шлях у військо для Харона був непростим. На початку повномасштабного вторгнення його не брали за станом здоров’я, тож він зайнявся волонтерством — евакуацією цивільних, доставкою спорядження військовим. Саме тоді й з’явилося псевдо, що закріпилося за ним назавжди.
— Часто їздив у Харків. І от звідти “прилетіло” оце Харон. Бо був перевізником того, що допомагало знищувати наших ворогів.
Побачене на фронті не залишило шансів на інше життя: смерть, розстріляні родини, діти без дому — усе це стало для Харона викликом. Рустам мав досвід роботи на керівній посаді в цивільному житті — був головним інженером у будівельній компанії, працював на залізниці та в нафтовій сфері. Цей досвід став у пригоді, коли він таки отримав шанс і став командиром роти новоствореної 44-ї окремої механізованої бригади.
Харон зібрав роту буквально з нічого. Спочатку було лише 10 людей, проте до ранку — вже 200. Без чіткої штатки, без досвіду, але з мотивацією. Потім навчання в Україні та Польщі. За словами бійця, найважливіше — практичні навички та адаптація до реальності боїв.
— Просили трохи сильніше помаринувати хлопців. І були вже реальні відпрацювання штурмів, бої в місті, лісі. Тоді вже було веселіше.
Перший бій і перша втрата
Загалом бойовий шлях Харона почався на Харківщині. Рота, якою він командував, фактично стала пожежною командою — мобільною тактичною групою, яку кидали на складні ділянки.
— Спочатку було страшно. У нас там був перший загиблий. Але за кілька діб звикли. І так воно далі й пішло.
Перекидання з однієї ділянки на іншу, постійні ротації, виходи та заходи на позиції. Його рота будувала, обороняла, стримувала штурми, навіть коли закінчувався боєкомплект.
Глибина оборони — у глибині окопу
Особливо запам’яталася одна ділянка, де вдалося побудувати глибоку оборону, яка протрималась попри запеклі штурми ворога.
— Я тоді злився, що примушують безперервно копати. А тепер розумію — правильно робили. Все було заміновано, укріплено. Ворог не зміг пройти.
Використовуємо як дрони, так і звичайну лопату
Харон розповів, що в сучасній війні важливі не лише дрони та технології, а й звичайна лопата. Саме вона — головна зброя піхотинця.
— Один воїн у нас — і носій, і сапер, і кулеметник. Йому треба все тягти, все копати. Але вибору немає. Тому лопата — то найкраща подруга на війні.
На Покровському напрямку Харон вже очолював бронегрупу. У бою активно використовували польські БТР Rosomak.
Заїжджали під їхні позиції. Відпрацювали — і назад. Вони не встигали навіть зрозуміти, що відбувається.
Боєць зазначив, що ця машина потужна, броньована, добре озброєна. А головне — захищає екіпаж, навіть при підривах на мінах.
Та й командування для нього — це не про накази. А про довіру, чесність і рівність.
— Командир має жити в тих же умовах, що і його підлеглі. І не брехати. Не вигадувати казок. Все як є — так і доносити. І працювати з людьми. Поки не дійде до нього, що він тут потрібен — він не буде воїном.
Раніше ми розповідали, як Бізнесмен пережив хімічну атаку росіян.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.