Українські військові нині відважно боронять рідну землю, бо знають: історія циклічна, отже якщо не зараз, воювати з окупантами доведеться наступним поколінням.
До пам’яті про своїх предків звертається й наш сьогоднішній герой історії — військовий Олександр на псевдо Стріла.
Про свою мотивацію піти на фронт та про що згадує у критичні для себе моменти, він розповів 24 ОМБр імені короля Данила.
Продовжує справу предків
У 28 років Олександр, який родом з Львівщини, вирушив до військкомату одразу на другий день повномасштабного вторгнення.
Зізнається: велика війна стала для нього неочікуваною, але Стріла мав військовий досвід. Його він здобув ще в часи АТО чи ООС.
Тоді, відверто кажучи, ніхто не знав, що буде, але всі свідомі люди розуміли, що треба йти. Хто, якщо не ми? — згадує Стріла.
Його війна розпочалася з посади інструктора: навчав тих, хто прийшов до Збройних сил України без досвіду. Згодом військовий й сам приєднався до 24 ОМБр імені короля Данила. Тепер Стріла з підрозділом перебуває на Донецькому напрямку.
Чоловік воює не лише за наше теперішнє і майбутнє, а й за славне українське минуле.
— Ми робимо те, що робили наші предки з давніх-давен, ще з часів козаччини та Української повстанської армії. Моє селище в Самбірському районі, Стрілки, — батьківщина заснування Українських січових стрільців — усусів — гордо говорить Стріла.
Звідси — й походження військового псевдо.
Про мотивацію на фронті
Стріла розповідає, що у важкі для себе моменти він мотивується історіями з власного місця народження. А таких є чимало.
— В мене вдома у 2011 році було урочисте відкриття вокзалу, що збудований ще за Австро-Угорської імперії. Його реставрували й там, де перебирали залізничну дорогу, знаходили залишки людей, які були зв’язані колючим дротом.
В криниці, з якої я особисто в дитинстві пив воду, знайшли залишки двох людських тіл, які також були колючим дротом зв’язані.
Потім, пам’ятаю, один дідусь розповідав, що на каштанах, які й далі там ростуть, НКВД повісило його матір і молодшого брата, бо вирішило, що вона — зв’язківець УПА, — пояснює військовий.
Тож на момент 24 лютого 2022 року я зрозумів, що якщо свідомі люди не підуть сюди захищати територію української держави, то противник зайде в наші рідні села і міста й знову буде повторюватись ця історія.
У нас немає вибору. Ми мусимо перемогти, — резюмує Стріла.
Для багатьох українців повномасштабне вторгнення почалося ще за тиждень до 24 лютого. Історію кінолога-прикордонника, який пережив контузію та втрату своєї собаки, ми писали в нашому іншому матеріалі.
Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!
Фото: Костянтин та Влада Ліберови.