Новина про запровадження комендантської години в Києві до ранку понеділка багато кого збила з пантелику. Ще ранком плануєш свій день і купуєш продукти на вечерю, а вже вночі сидиш у холодній підземці з голими руками.
Так сталося з мешканкою Києва Наталією Мілевською.
У суботу дівчина їздила у військовий госпіталь, щоб привезти хлопцям потрібні речі, зокрема і павербанк. Повернутися додому до початку комендантської години Наталя не встигла.
Таксі не їде, нічого не їде, а пішки не встигаю.
— Заскочила в метро Печерська і зрозуміла, що у мене з собою ані води, ані їжі.
Вечерею з Наталією поділилися військові, які боронили це укриття — лаваш, холодець і хлібчик. Ніч пересиділа у підземці й вже збиралася швидко дістатися дому, але і тут не без пригод.
На запитання, чи можна вийти надвір, військові відповіли ствердно. Наталя рушила додому — на Солом’янку зі столичного Печерська.
Вони мені сказали “можете вибігти”, тобто подихати свіжим повітрям і повернутися, але я їхнє “можете вибігти” зрозуміла по-своєму.
Коли дівчина подолала пів шляху, її зупинили хлопці з ЗСУ.
— Вони там перегородили дорогу і всіх перевіряли. Розпитали, куди я йду, де живу, подивилися паспорт, — пригадує Наталя.
Згодом документи повернули й дозволили йти додому, а вже за хвилину ще один військовий через дорогу почав кричати:
Дівчино, ви куди? Комендантська година! Зараз чеченці в місті. Вас поцілять і оком не мигнуть.
Тоді, зізнається Наталя, стало насправді страшно. Почали здавати нерви. Дівчина спитала військового, що їй робити далі. Бо тепер дорога додому вже не видавалася такою безпечною.
Я просто коли пів дороги йшла, про чеченців якось не думала, і мені не було страшно.
— А тут мені про них нагадали — і я все, вже боюсь.
Українські військові хотіли виділити дівчині “ескорт”, провести додому. Та керівництво не дозволило залишати місце чергування.
Тоді армійці зупинили цивільну машину, перевірили у водія документи, спитали, куди прямує. Виявилося – до КМДА. Військові попросили підвезти Наталю додому.
Дівчина каже: не без пригод, але вдома таки опинилася. І жартує: буде що розповісти дітям.
Нині нашим військовим дуже потрібна наша допомога. Раніше ми розповідали, як допомогти армії.