Ця війна народжує не лише болючі історії, а й ті, заради яких хочеться жити. Тисячі родин щодня очікують своїх героїв з війни чи полону, а деяким роками невідома доля найрідніших.
Миті, коли дізнаєшся, що твій син, чоловік чи батько — живий, схожі на відродження. hromadske поділилося історією, яка змусить вірити у краще всіх тих, хто досі чекає.
Історія Олени Гергель та Василя Парфенкова
Білорус Василь Парфенков був чоловіком Олени Гергель. Василь завжди був активістом, десятиліттями боровся проти режиму Лукашенка, за що сидів у тюрмі. А з 2015 року став воювати за Україну проти росіян. Пара виховувала трьох дітей.
У 2022 році під Лисичанськом Василь загинув. Його вважали безвісти зниклим, адже тіла не знайшли. Та жінка відчувала, що він помер. Побратими розповіли, що з такими кровотечами вижити неможливо. Невдовзі у ворожих пропагандистських каналах Олена побачила тіло, шеврони і пояс коханого.
Тіло Василя росіяни виклали так, ніби він здався. Потім до Олени потрапив аудіозапис з останнього бою чоловіка. Він кричав від болю. Після двох років нестерпних мук і розпачу Олена змогли прийти до тями. Тепер вона допомагає іншим.
Торік вона стала служити у 93-й ОМБр Холодний Яр. Жінка займається пошуком зниклих безвісти. Працює у Краматорську. Уже не реагує на сирени та вибухи. Вона попри все хоче відповідати своєму псевдо — Лисиця — всюди в офісі атрибутика з цим звіром.
Олена служить у ЦВС — службі супроводу або ж патронатній службі, як її ще називають. Вона опікується достойним похованням, протезуванням і питаннями зниклих безвісти.
Тіло її чоловіка повернути не вдалося досі. Напрямок сильно обстрілюється. Вона має лише інформацію про приблизні координати братської могили, однак поки що туди не дістатися.
Що відбувається після зникнення бійця
Олена розповідає, якщо з бійцем зникає зв’язок, командир робить доповідь про це. Після цього сповіщення отримує ТЦК. У ТЦК мають протягом трьох днів особисто повідомити родині, що військовий зник безвісти. Повідомляють телефоном лише у випадках, якщо члени родини перебувають за кордоном.
До родини вирушають офіцер, психолог, медпрацівник, іноді капелан. Вони роз’яснюють, що ваш рідний зник безвісти, ви маєте звернутися із заявами туди й туди.
Рідко, але буває так, що військові знаходяться. Протягом останнього місяця трапилося кілька таких випадків. Поранені бійці тривалий час ховалися у бліндажах, аж поки не змогли вийти на зв’язок. Через інтенсивність боїв ускладнилася евакуація, тому важко сказати, кого серед зниклих більше — загиблих чи живих.
Родина зниклого безвісти бійця має написати заяви в ТЦК на грошове забезпечення військового та на витяг з акта службового розслідування. Родина безстроково отримуватиме 120 тисяч гривень на місяць. Зниклим безвісти в Іловайську виплачують по 40 тисяч. Якщо бійця визнають загиблим, родина зможе отримати виплату 15 млн.
Потім — звернення до поліції, КШППВ — потрібно відкрити кримінальне провадження, зробити тест ДНК, повідомити про татуювання чи інші опізнавальні речі у військового. На сьогодні відомо про 50 тисяч зниклих безвісти військових.
Олена додає, військові перед тим, як іти на службу, можуть полегшити рідним життя: повідомити, де служитиме, дати номери побратимів і командира, визначити, хто у разі чого отримуватиме виплати.
Система пошуку безвісти зниклих постійно покращується. Фахівці мають мапу з відмітками, де колись були будинки, потім позиції, де і скільки людей загинуло. І коли трапиться можливість дістатися до позицій, знайти тих, хто там поліг.
Найважчим у своїй роботі жінка називає те, коли не може повідомити рідним, що їхній захисник загинув, однак знає про це. Адже за законом повідомляти про смерть військових родинам можуть тільки ТЦК.
Буває, дзвониш до когось, а тебе криють матами. Таке стабільно раз на тиждень стається. Родичі часто не розуміють, чому не відбувається евакуація тіл. Хоча наші військові й медики стараються пробратися на поле бою і самі через це зникають безвісти.
Інші ж тиснуть на побратимів і питають: “А ти чому живий лишився?”
Попри стільки горя на роботі, траплялися й історії, які радували серце. Олена розповіла, що поки не збігається ДНК — надія є.
Одного разу забрали відірвану руку бійця з поля бою. Провели тест ДНК, був збіг, родині видали свідоцтво про смерть, кінцівку поховали. Через півтора року він повернувся з полону з ампутованою рукою. Це щасливий випадок.
Ще одна історія — коли дівчина вважала, що її батько загинув від скиду ворожого дрона. А за місяць його знайшли у російському полоні.
Раніше ми ділилися історією Михайла Чаплі про пережите у Таганрозькому СІЗО №2.
Фото: hromadske
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!