Українські військовослужбовиці складають понад 50 тисяч з усієї кількості української армії. Ми не втомлюємося шукати все нові й нові історії наших жінок-військових, які боронять рідну землю від окупантів.
Одна із них — гранатометниця Ірина на псевдо Сова з Києва. Ірі 39 років, і в армії вона з 2014 року. Як би важко не було, які б травми не отримувала — Сова повертається на фронт, бо так їй підказує її українське серце. Про жінку розповідає благодійна організація Землячки.
— У 2019 я отримала дві контузії та розірвані зв’язки на правій нозі. Через це навіть дали цивільну інвалідність. Але знову війна, і я пішла у лави ЗСУ.
Сова на війні
Жінка зізнається — ще з дитинства вона мала псевдо Крейзі через свою непосидючість та постійні бійки з хлопцями. Але з дорослішанням та службою в армії жінка полюбила нічні наряди, тож Сова їй сподобалася значно більше.
Я завжди колекціоную усе з совами: чашки, футболки, іграшки. Навіть тату маю з совою.
Вона народилася у багатодітній сім’ї — має сім сестер та чотирьох братів. Двоє її сестер та один брат також служать в ЗСУ. Вперше Сова потрапила до армії після Майдану у 2014 році до батальйону Айдар. Тоді ж вона вперше відчула, що таке російські Гради. Довго на фронті тоді не пробула, але вже точно знала, що повернеться додому.
Згодом Ірина-Сова підписала контракт з протитанковим підрозділом на посаду радіотелефоніста, а вже через рік змогла перевестися до артрозвідки. Вже у 2019 отримала ті самі контузії.
Уже зараз в неї інша реальність: обіймає нову посаду гранатометниці та радіотелефоністки. Але паралельно вона готує їсти, лікує поранених, ще й зв’язковим працює. Зізнається: на фронті віднайшла ще одну родину.
Працюю на рівні з чоловіками, і посади мої не знають гендерних стереотипів.
Не знати страху та боронити рідну землю
Коли її просять згадати якусь історію з війни, яка запам’ятається на все життя, то розповідає про один з артобстрілів на передовій.
— Мене контузило, але я чула крики з хати, яка була недалеко. В мене ноги болять, тільки операція нещодавно була — але я біжу туди. Бачу: два хлопці з протитанкового підрозділу повністю в крові. Один з них був явно у важкому стані, я дала інструкції й побігла до піхотинців за медиком.
Вони були на моїй відповідальності, тому бігла я всупереч болю. Встигла, і медика знайшла. Врятувала хлопців, їх евакуювали — а я свої ноги ще довго лікувала.
Така рішучість простежувалася в ній з молодості. Пам’ятає, як у 2014 прийшла до військкомату і спостерігала за тими чоловіками, які під спідницями жінок ховалися: хто з дітьми, хто доглядає і подібні. Сама Сова згадує, що тоді просто вголос запитала: Хто, як не ми?
Разом з тим сучасна українська армія жінку влаштовує — умови зараз набагато кращі за ті, які були ще кілька років тому. Так, доводиться спати на дерев’яних піддонах та вкриватися спальниками, а вночі без обігрівача можна замерзнути — але Ірина не скаржиться.
— На навчаннях нас було по 40 людей в одному приміщенні, з одним санвузлом. Раз в тиждень їздили до бані — можна тільки уявити весь той бруд і запах.
Та працюю я на рівні з усіма — менструації також не стають на заваді. Бо хто, як не ми..?
Нашій Сові зовсім не страшно — вона сама в цьому зізнається. Востаннє це відчуття гризло її у 2018 році, коли на Світлодарській дузі росіяни щоденно гатили по Збройних силах України. Тоді одна міна впала просто біля військової та її напарника — ледь встигли пригнутися.
Вона мріє обійняти родину та побачитися із коханим, який служить військовим у Мексиці. А українцям радить: не опускайте руки та боріться проти російської орди!
Українки тепер точно знають, як проходить військовий облік жінок! А якщо ти це пропустила/(-в), то читай наш матеріал.
Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!