Родичі українських військових, які досі в російському полоні, 1 жовтня зібралися на Майдані Незалежності. Влаштували акцію на їхню підтримку і звернулися до ООН та Червоного Хреста.
На Майдані звучала символічна для багатьох українців пісня Stefania. Рідні військових хочуть нагадати про них. Полонені з різних частин та підрозділів — Нацгвардії, прикордонники, берегова охорона та багато інших.
Одна з матерів, які прийшла на акцію, розповідає, що з сином немає зв’язку з 28 лютого.
Він є у списках, але не підтверджений тією стороною (Росією — ред.). Дуже тяжко триматися, — каже жінка.
Інша жінка — Галина — розповідає, що з сином немає зв’язку чотири місяці. Все, що вона знала, він перебував в Оленівці.
Люди просять, щоб про їхніх рідних у полоні не забули. Тому вкотре звертаються до міжнародних організацій.
— До Організації Об’єднаних Націй, Червоного Хреста, урядів країн ЄС, ми вимагаємо як мінімум дотримання прав військовополонених за Женевськими конвенціями.
Ми вимагаємо звільнення. Ви знаєте, нас дуже багато.
Українських полонених в руках агресора близько 7000, — каже у своєму зверненні тітка військовополоненого Наталія Єпіфанова.
Проте це не остаточна кількість, чимало українських військових офіційно вважаються зниклими безвісти, відповідно їх немає у списках полонених. Все, що лишається рідним — надія.
Зниклими безвісти вважаються багато військовослужбовців 57-ї бригади, які воювали в районі Тошківки, що на Луганщині. На Майдані зібралися їхні дружини.
Сім’ї збирають інформацію буквально по крихтах. Декому вдалося трохи дізнатися про долю своїх близьких від тих, хто таки повернувся з полону, або бойових побратимів.
Дружини й мами кажуть, що готові виходити на такі мітинги, доки їхніх родичів не повернуть в Україну. І вимагають обміну всіх на всіх.
Українські військові, які повернулися з полону, розповідають про пережиті жахіття. Раніше ми публікували історію танкіста з Азову Артура про бої за Маріуполь та полон.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!