Анна Федорчук, відома серед побратимів як Пума, — фельдшерка стабпункту 90 окремого аеромобільного батальйону 81 бригади. Її шлях на війні почався ще у 2014-му, коли вона, бувши студенткою, вперше побачила очі поранених під час волонтерської поїздки на Донбас.
Відтоді її життя назавжди змінило вектор — від цивільної медицини до роботи в епіцентрі асиметричних операцій. У ДШВ поділилися історією жінки.
“Дитино, це війна”: бойова медикиня Пума про реалії евакуації
Коли Анна вирішила йти на фронт, оточення реагувало неоднозначно. Друзі з Правого сектора намагалися вберегти молоду дівчину від жахів передової, сподіваючись, що вона передумає.
Відверто казали: Дитино, це війна. Тобто там люди вмирають. Воно тобі не треба, у тебе ще є час, ти ще в учебці, ти ще можеш піти, тобі, мабуть, вдома буде краще, — розповіла медикиня.
Проте Анна залишилася. Навіть на традиційні закиди про те, що жінки йдуть у військо за заміжжям, вона реагує з іронічною усмішкою.
Для бойового медика найважче — не обстріли, а розуміння того, що поранений може чекати на допомогу надто довго.
Сучасна війна внесла корективи у класичні правила медицини катастроф. Сьогодні розраховувати на те, що пацієнт опиниться на операційному столі протягом години, — іноді недосяжна розкіш.
Зараз настільки ускладнена медична евакуація, що немає цієї золотої години, про яку скрізь пишуть, про яку скрізь говорять. З пораненнями і добу, і дві, і три, і тиждень, і місяць людина може бути на певній точці у себе або на позиції.
У таких умовах медик часто стикається з граничним людським болем. Фрази, які Анна чує в евакуаційній машині, закарбовуються в пам’яті назавжди.
Це звичайні ситуації, коли поранений може їхати, кричати або просити: Добий мене, просто не муч і добий мене. Ти кажеш: Тіп, заспокойся, все буде добре.
Чому бойова медикиня обрала найгарячіші точки Донеччини
Анна наголошує, що на фронті кожен солдат має бути трохи медиком, адже фахівець не завжди зможе опинитися поруч у перші секунди після влучання. Інстинкт самозбереження має працювати на знання такмеду, проте не всі ставляться до навчання серйозно.
Декотрі військовослужбовці, навчаючись на БЗВП, не дуже хочуть жити. Вони досить часто халатно ставляться до медицини: “Що ти мені розказуєш, я вже сто раз той турнікет накладав”. А пізніше привозять з недотягнутим турнікетом або щось було зроблено не так, — зазначила військова.
Вона згадує ці випадки з гіркою іронією, яку розуміють лише там, на нулі.
Може бути таке, що він був чотири години з турнікетом, але не дотиснутий до кінця, кровотік все рівно був, щось підкровлювало. Крові ти втратив багато, ти будеш “важким”, зате з ногою. Без крові, зате з ногою — похоронять красивенького.
Чому медична евакуація в умовах сучасної війни триває цілодобово
Сьогодні Пума продовжує рятувати життя в районі Ізюма та на інших гарячих точках. Її головна порада тим, хто хоче стати медиком: бути впевненим, що це твій шлях.
На кожного військового не буде медика поруч. Ваше життя залежить від вас. Ти маєш знати конкретно свій напрям, свою діяльність, свою роботу і робити її впевнено і чітко. Нічого більше і нічого менше.
Історія Анни — це лише одна з тисяч доль жінок, які тримають на своїх плечах життя захисників. Але є ті, чий шлях поєднує в собі і материнство, і безмежну відданість країні.
А тепер читай, як інша бойова медикиня виховала шістьох захисників України — неймовірна історія, яка доводить, що сила духу не має меж.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!