Маршрут Київ — Миколаїв — Київ. Майже тисяча кілометрів туди й назад. На все про все – доба: приїхати, доставити допомогу, повернутися додому. І знову почати працювати над новим гуманітарним вантажем.
Наша Наталія Ничай днями повернулася з поїздки зі столичними волонтерами, які на цей раз доправили швидкі допомоги у прифронтові регіони. То як живуть і працюють благодійники — далі.
3 ночі, ми в офісі благодійного фонду. Поки кияни сплять — тут саме кипить робота. Щойно зібралися волонтери, починають відвантажувати гуманітарну допомогу, і ми разом із волонтерами їдемо її доставляти до Миколаєва.
Такі поїздки тут — справа звична, ця — вже 20-та за ліком від початку повномасштабного вторгнення. Схема роботи налагоджена. В колоні сім машин, для зручності водії послуговуються раціями.
За кермом нашого авто — Роман, військовослужбовець запасу. Він з Маріуполя.
Зараз Рома тут дуже стає у пригоді — часто доводиться їздити в небезпечні місця, а він у таких, як риба в воді.
Світанок зустрічаємо в авто. Ще кілька годин, коротка зупинка, аби вдягти бронежилет.
І ми перетинаємо межу Миколаєва. Тут вже чекають. За подарунками.
Олена Вікторівна — керівниця п’ятої миколаївської лікарні. Роботи з війною побільшало, а востаннє швидкі отримували років 20 тому. Нині забирають одну з машин.
Наша лікарня знаходиться в прифронтовій зоні, до нас поступають військові, ми надаємо необхідну допомогу і надалі також транспортуємо, — каже Олена Терентьєва.
Ще одну машину волонтери передають обласній лікарні, а третю – на потреби спецслужбовців. За своїм пікапом приїхав і Павук – такий позивний в морпіха, який нині захищає південні наші рубежі. Авто, як і всі, — з-за кордону, і до того ж правокероване.
Роздавати допомогу, бо привезли сюди ще й гуманітарку, допомагають службовці з департаменту стратегічних розслідувань поліції. Вони супроводжують працівників фонду Фенікс груп в таких поїздках.
Ми пересідаємо в інше авто. Тут за кермом — керівники фонду. Фарадж та Михайло. Обидва — бізнесмени.
До повномасштабного вторгнення в них була охоронна фірма. Як все почалось – більшість її працівників пішли на фронт. А Фарадж з Михайлом перепрофілювали діяльність фонду, і кинули більшість сил на допомогу переселенцям. І армійцям.
Ці всі хлопці — моя сім’я. І якось кинути та поїхати — це не по-людськи.
Зараз їдемо роздавати гуманітарку цивільним. З машини бачимо натовп: нас тут чекали понад 4 години.
Мальовниче село Новоєгорівка, де живуть прекрасні жителі. Працьовиті, дружні.
Староста села, Світлана, розповідає: магазини тут потроху починають працювати лише зараз – раніше район часто обстрілювали росіяни, і до Новоєгорівки ніхто не міг доїхати. Хто що мав – тим й ділилися. Зараз допомозі люди дуже раді.
В зошиті люди записувалися в чергу, аби отримати гуманітарку.
Волонтери мали з собою 200 коробок, в кожній — тижневий продуктовий набір на родину. Всі роздали за кілька хвилин. Та благодійники обіцяють — вже за тиждень — нова поїздка.
До речі, раніше ми також розповідали, як волонтери у Львові рятують тварин із гарячих точок.