Мінно-вибухові та осколкові поранення — саме з такими ураженнями чи не щодня стикаються дніпровські медики. З передової до лікарень області везуть найважчих поранених з фронту.
Тут військових стабілізують і відправляють на подальше лікування у глибокий тил країни. Однак за останні місяці навантаження на лікарів місцевого травматологічного відділення зросло в кілька разів.
Російські окупанти розкидають по фронту міни, зокрема, ледь помітні “пелюстки”, саме через це поранені отримують осколкові та мінно-вибухові травми.
Також це призвело до того, що, на жаль, збільшилась кількість ампутацій. В операційних хірурги тепер проводять десятки годин.
Крім того, після осколкових поранень кожен пацієнт ще проходить довгу реабілітацію. Уламки від снарядів мають велику кінетичну енергію, що розтрощує кістки та м’які тканини.
Так сталось і з Олександром. Досвічений військовий, у якого за плечима бої з 2015 року, разом з побратимами діставав з поля бою поранених. Пішов у розвідку та наступив на міну.
До пацанів я вже не встиг доповзти, оскільки накривали жорстко. Коли пішли касетні обстріли, знайшов якусь яму і там чотири дні прожив, — згадує Олександр.
Чоловік розповідає, що за ці дні через адреналін не відчував болю. До дніпровської лікарні його привезли вже, на жаль, без стопи. Втім, прогнози, кажуть медики, позитивні.
Попри довготривале лікування та реабілітації, що чекають на Олександра, військовий прагне повернутись на службу та вже готується до навчання на оператора дронів — мріє літати на наших “пташках”.
Встигають допомогти усім, хто цього потребує, й лікарі на фронті. Читай історію бойової медикині Ярини Чорногуз.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!