Ярина Чорногуз за освітою філолог та літературознавець, але революції та війна кардинально змінили її плани на життя. Найбільшим поштовхом стала втрата коханої людини, яка пішла з життя 2020 року.
Тоді Ярина і вирішила, що пережити цей біль вдасться лише тоді, як вона пройде шлях коханого, що теж боровся за незалежність. Хоча думки рушити на фронт у 28-річної дівчини з’явились давно, ще у 2014 році.
Ярина пройшла Майдан від початку й до кінця. Давно відчувала, що має долучитись і до битв за свою країну.
Навіть з дитинства вона боролась, коли у школі доводилось пояснювати, чому спілкується українською, коли читала літературу Розстріляного відродження розуміла, що має боротись за національну ідентичність українського народу.
Розуміла, що маю цю боротьбу теж прийняти.
Спочатку у 2014 році її планам не судилось справдитись. Ярина народила доньку, тож відклала свої задуми на майбутнє. Дочекалась, поки дитина трохи підросте, сама закінчила університет.
А потім пішла на медичні курси у батальйон Госпітальєрів у 2019 році, де й отримала перший бойовий досвід. На початку 2020 року загибель близької людини стала останньою краплею, тому Ярина пішла в ЗСУ та підписала контракт.
Так і зустріла війну на позиціях у районі Сєвєродонецька. У той час її підрозділ саме отримав першу партію NLAW та навчався працювати з новою зброєю.
А вночі 24 лютого почалися обстріли з Градів. Разом з тим, заїжджали колони ворожої техніки, тому довелось переміщуватись на оборонні рубежі й побратимам Ярини.
Сама дівчина на ротації ще з серпня 2021 року. За цей час траплялись найчастіше тільки амбулаторні випадки, а ось після початку повномасштабної війни довелось допомагати як військовим, так і цивільним після численних поранень.
Я завжди прагну виконувати свою роботу якнайкраще. Якщо ми не будемо добре виконувати свою роботу всі, то нам настане кінець. Легкого шляху у нас немає.
Підвищилась потреба й в евакуаційному транспорті. Доводилось обладнувати інші машини, які не призначені для медичної евакуації.
Однак як бойовому медику, дівчині було боляче через те, що не завжди під час наступу переважаючих сил ворога вдається забрати тяжкопоранених.
Війна іноді тебе ставить перед таким вибором, що ти не знаєш, як тобі потім з цим жити.
Тепер Ярину найчастіше можна зустріти хіба у районі прифронтового Слов’янська, який вже вісім років є ласим шматом для ворога.
Вона продовжує боротись за незалежність та ділитись роздумами про національну свідомість українського народу та одвічну боротьбу, яка нам долею призначена.
Ярина каже: завдяки тому, що українці скуштували свободу на смак, пережили три революції та найгарячіші фази війни, ми тепер напевне знаємо, що маємо сили змінювати світ.
Та іноді, щоб боротися за Україну та давати другий шанс на життя іншим, не потрібно бути медиком чи військовослужбовцем. Читай історію Ольги, яка рятувала тварин з деокупованих територій.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!