“Я, поле і двадцять голодних собак”. Історія Ольги, яка рятувала тварин з деокупованих територій

Коли залишаєшся в образі жертви — стає наснаги діяти та робити щось, аби змінити своє становище. Війна навчила багатьох з нас приймати сміливі рішення в абсолютно несприятливих умовах: в коридорах, укриттях, під обстрілами чи в окупації. 

Ольга Білозір жила звичне та на декілька років розплановане життя: працювала, хотіла відкрити власне навчання для артистів, планувала зустрічі з інвесторами й мала виходити заміж. Але Росія змусила дівчину змінити ці плани під час одного з перечікувань повітряної тривоги в коридорі. 

Наступними днями вона вирушила деокупованими селами Бучанського району допомагати тваринам — про все, що там побачила, Ольга розповіла журналістці Громадського радіо Тані-Марії Литвинюк. 

Громадське

“Мені набридло бути жертвою…”

Любов’ю до собак дівчина пройнялася давно: ще до повномасштабного вторгнення їздила у притулки для тварин. Вона навіть мала там своїх підопічних — 40 собак. Українка їх і годувала, і вигулювала, намагалася прилаштувати до сімей.

— Після 24 лютого я не знала, що з моїми собаками. В один притулок потрапила ракета — він горів, а другий притулок, де були мої вихованці, знаходився в окупації. Там було три тисячі собак.

Повномасштабне вторгнення Росії змінило життя дівчини: бо де тонко, там рветься, як то кажуть. Її колишній наречений-литовець, з яким уже було заплановане весілля, виявися прихильником “руского міра”, тож стосунки завершилися. Так було з багатьма людьми з кола її спілкування.

Той перший місяць війни став для Ольги переоцінкою всього життя, зізнається.

Я місяць просиділа у Києві, в коридорі. Мені вже набридло боятися, я не могла більше перебувати в образі жертви.

Ольга пригадує: вона справді хотіла стати корисною та робити хоч щось, аби лиш не сидіти на місці. І за декілька днів їй зателефонував знайомий військовий, який попросив її допомогти вивезти собак із деокупованих сіл на Київщині, тому що вони займалися іншими речами.

На ентузіазмі вона набрала корму та поспішила до притулку, до своїх собак.

Громадське

“Рускій голод” та окупація Бучанського району

Жінка розповідає, розуміла усю небезпеку поїздки: там досі перебували окупанти, які не встигли втекти — хтось міг вийти з білими трусами прив’язаними до палиці, але були й ті, хто відстрілювався. До того ж окупанти все мінували.

Перше місце зупинки — приватні сектори. Там не було людей, але покинуті напризволяще породисті пси йшли до Ольги як до соломинки порятунку. Дівчина каже: їх було так багато, що вона їх збирала оберемками. 

То була така компанія — військовий за кермом їхав з кішкою на руках, у мене одна маленька собачка на руках і ще дві — в ногах, на задньому сидінні їхав лабрадор, а в багажнику — алабай. Ми вивозили їх з тих сіл, де просто нікому було тварин годувати.

У закритому секторі приватного типу жили окупанти — пиячили, нищили майно, стріляли по парканах та авто. Практично у кожному будинку були тварини: росіяни їх повбивали. Жінка особисто бачила одну втоплену собаку у басейні приватного будинку, а ще двох собак військові РФ… з’їли. По всьому приватному сектору валялися тіла вбитих тварин.

Вони забирали всіх, хто міг не вижити в таких умовах. Лише кілька разів залишали собак — одну вівчарку, яку підгодовували сусіди й за нею скоро мали повернутися, та собаку, котра доїдала кінцівку росіянина, бо до неї просто побоялися підійти.

Було дуже багато голодних, худих, виснажених псів. І це тільки те, що бачила я. Я знаю багато волонтерів, які їздили далі, ніж я, і там бачили ще жахливішу картину.

Дівчина розуміла — їй самій доведеться годувати всіх цих тварин. З тих, кого вдалося вивезти, уже десять собак Ольга прилаштувала в сім’ї. 44 собаки з притулку, до якого вона доїхала, могли розраховувати лише на Ольгу. 

Читати на тему

Рятував котів з-під завалів, а потім зробив притулок у власному домі! Історія актора та зоозахисника Олексія Суровцева

Дізнайся, як актор та зоозахисник Олексій Суровцев влаштував у себе вдома притулок для котів.

Посеред поля з 20 собаками

Ольга ділиться, як їй пощастило з друзями: одна її знайома декілька років тому виїхала до Польщі. Там вона займалася допомогою тваринам. 

— Ця дівчина зв’язалася з рятувальною службою, яка могла безоплатно забрати звідси та вивезти до тимчасового притулку всіх тварин. То було наше щастя — ми не платили ні за бензин, ні за авто.

На кордоні було дуже важко, бо нас перевіряли близько шести годин. Але я знала, що відвожу своїх собак у безпечне та хороше місце.

Ольга теж поїхала з собаками, аби впевнитися в тому, що все пройде як слід. Каже: половину собак уже чекали нові сім’ї у Польщі. 

До речі, всіх тих, хто хоче взяти з притулку тварину, перевіряють тамтешні служби — підписують договір.

Ольга не ночувала навіть там, бо мусила їхати за другою частиною своїх улюбленців. Але поляки, які займалися евакуацією тварин до Польщі, затрималися на гарячих точках — в Харкові, Херсоні. За цей час умови виїзду в Польщу стали жорсткішими, і жінку тричі розвертали на кордоні. 

Поляк, що був за кермом автомобіля, мусив повертатися додому, а моїм собакам для перетину не вистачало тестів. Тож він залишив мені авто, ключі та техпаспорт. Я залишилася посеред поля з 20 собаками.

— Зі мною залишився один волонтер — воював в АТО, і двадцять не вигуляних собак, які скиглять. Добре, що цей чоловік залишився зі мною, бо мені було дуже важко — фізично і психологічно. 

Ці собаки не їли півтори доби, бо їх не рекомендують годувати в дорозі, сиділи в клітках і були дуже виснаженими. Це був момент, коли рішення потрібно було приймати швидко.

Громадське

Війна сфорсувала події

І їй пощастило — серед тисяч чатів в одному їй відповіли: так, довезу до Львова без питань. 

Наступного разу їх знову не пустили до Польщі. Хоча тести у собак вже були. Тому Ольга з волонтерами та собаками ще на тиждень застрягла у Львові.

І вже наступного разу ми просто домовилися із багатьма волонтерами зі Львова, які погодилися витратити добу життя, аби перевезти собак по 1-2, як власники. Ці собаки поїхали до Польщі, Німеччини і, здається, навіть до Австрії.

Зараз Ольга займається пошуком та доставкою корму для тварин на деокупованих територіях. Вона навіть познайомилася з людьми, які також допомагають тваринам: годують їх, доглядають та забирають до себе.

Дівчина зізнається — війна сфорсувала події, люди активніше відкликалися на прохання Ольги. Якби не війна, можливо, і сама дівчина не забрала б до себе цих собак.

Рятувала тварин з-під обстрілів й лікарка Анна — жінка побувала під Романівським мостом. 

Підписуйся на наш Telegram та читай цікаві історії!