До повномасштабної війни працював кухарем, а потім пішов у десантно-штурмові війська. Олександр із Миколаєва ледь не загинув у першому бою. На очах втрачав побратимів, неодноразово був тяжко поранений. Проте щоразу після реабілітації повертався на фронт.
Та під час чергового бойового завдання зазнав поранення, через яке більше не може бути на передовій. Нині він служить в одному з ТЦК у Миколаєві та мріє знову повернутися на передову.
Історія кухаря, який став десантником
Олександр до чергового поранення служив у 46-й окремій аеромобільній бригаді. До повномасштабного вторгнення працював кухарем. Колись проходив строкову службу, мріяв бути коком на флоті. Та коли почалась російська агресія, отримав повістку й одразу пішов до військкомату.
— Я не йшов за медалями або за нагородами. Я йду за життя в Україні для своїх дітей, і, дай Боже, іще внуків, — каже чоловік.
Додає, що завжди йде першим на всі завдання: на зачистку, в розвідку, в штурм. Розповідає: ніколи не забуде своє перше бойове завдання. Це була Донеччина. На очах у нього загинув побратим. Сам Олександр дивом вижив. Росіяни нещадно накривали вогнем, а шмат асфальту встромився йому в ногу. Та бійця це не зупинило.
Я підняв штанину і вже кров текла. Але я далі пішов, я на це не звертав уваги. Мене спитав командир, чи все в порядку. Я кажу: “Та там подряпина”.
Далі Запорізький напрямок і чергове поранення під час ворожого обстрілу, коли Олександр кинувся рятувати травмованого побратима.
— По двох ногах прилетіла АГС (станковий автоматичний гранатомет — ред.). Я його евакуйовував, сам був пораненим. Ми його тягнули, він падав, висів. Я відмовився зразу від евакуації. З турнікетом на ногах я просидів там всю ніч.
Чоловік дочекався евакуації, медики врятували йому ногу. Але осколок не дістали, бо застряг близько до артерії.
— Він там так і залишився, з ним так я і живу. Нога мене не турбує. Я так же добре рухаюсь, бігаю. Я після цього поранення зміг повернутися.
Олександр знову був поруч зі своїми побратимами на фронті, але під час бойового завдання зазнав іще одного поранення. Тепер, за висновками лікарів, він більше не може служити у десантно-штурмових військах. Тож чоловіка перевели до ТЦК у Миколаєві.
— За цей місяць, що я тут працюю, я вже почув про себе стільки. Людина, яка не хоче йти на облік, вважає, що це я повинен, тому що я надів цю форму. Все, вона мене вважає військовим. Але я вже такий самий кухар, як і він.
Олександр розповідає: після передової служити в ТЦК не просто, особливо морально. Але вважає своїм обов’язком і далі нести службу.
— Якщо русня зайде, буде погано всім. І їхнім дівчатам, і жінкам, і моїм дітям, і моїм друзям. Ті, хто розуміють, ті йдуть. Але ми вже перемогли. І слава всім героям, які поклали своє життя за це. І я за це тепер повинен далі продовжувати обороняти.
Ми також розповідали про бійця, який вижив після удару 200-кілограмової бомби.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.