Максим Ситнюк став на захист Батьківщини, щойно йому виповнилося 18. Вихованець секції змішаних єдиноборств та козацького двобою, як опікун мами з інвалідністю, міг і не йти на війну.
Але у 2023 році приєднався до штурмової бригади Нацполіції Лють. За мужність та відвагу отримав нагороду Золотий хрест. Торік у серпні Максим загинув.
Його тренер разом із родиною хлопця та односельцями облаштували у Погребищі на Вінниччині спортмайданчик на честь героя. Максим мріяв, аби в його мікрорайоні було таке місце.
Поліг за Україну у 19: як односельці створили місце пам’яті на честь Максима
— Наш Максим ходив постійно цією доріжкою до себе в школу. Він постійно мріяв, як облагородити це захаращене місце і зробити його комфортним, — згадує тренер героя Сергій Шандура.
Колись захаращений майданчик тепер центр спортивного дозвілля та занять для дітлахів. Для Сергія захисник був наче син.
— Він до мене прийшов ще дуже молодим хлопчиною, в 14 років. Впевнений, вмотивований, захотів займатися змішаними єдиноборствами.
Сергію досить важко без сліз говорити про свого вихованця, якого вчив не тільки спорту. Разом із ним мріяв, як колись побудують місце для розвитку та відпочинку дітлахів.
Сидячи на цьому старому колодязі, ми мріяли, як облаштуємо це місце для наших хлопців. Мріяли своїми силами якось зробити, але, на жаль, Максим загинув.
До війська Максим Ситнюк пішов, коли йому ледве виповнилось 18. Хлопця взяли до штурмової бригади Нацполіції Лють. Мама Максима, як і тренер Сергій, відмовляли юнака, але наполегливий патріот не зміг бути осторонь, коли ворог знищує рідну землю.
— Він добровільно визначив свій напрям, свій вектор. В цьому напрямі він захотів реалізуватися. Він був дуже патріотично налаштованою дитиною, який бачив себе тільки в цьому.
На тренуваннях Максим проводив увесь свій вільний час, прагнув бути в усьому першим. Навіть на війні не залишав спорт.
Спортсмен від Бога, він працював наполегливо, постійно виступав, брав участь в обласних змаганнях, брав призові нагороди. Він був чемпіоном України з козацького двобою.
Максим був не лише гарним спортсменом, а й тренером. Вмів підтримати своїх вихованців і вчив: сила не в кулаках, а у дисципліні та людяності.
— Тренував нас добре. Завжди нам у чомусь помагав, якщо були проблеми. Та в принципі тільки хороше пам’ятаю про нього. Захищав Україну, був героєм, був нашим тренером, дуже класний був, — згадують героя учні Максим та Олег.
Саме для цих хлопчаків Максим і мріяв про простір для відпочинку та тренувань. Майданчик — це не лише місце дозвілля, а більше пам’яті, де з фото дивиться мужній юнак, якому завжди 19 років.
— Це сталося 10 серпня 2024 року. Прийшла нам така сумна звістка. Він був на позиціях. Вони виходили по чотири дні на позиції. Якраз у цей четвертий день він мав мені передзвонити.
Ми завжди з ним зв’язувались телефоном, але, на жаль, у цей день я не отримав від нього дзвінка. Отримав його вже від побратимів, які сказали, що Максим, на жаль, загинув.
Тренер та односельці прагнуть вдосконалити місце пам’яті Максима Ситнюка: провести воду, спорудити майданчик для малюків, бо саме з ними хотів займатися Максим.
Перед тим як стати на захист батьківщини, вступив до педагогічного інституту, бо мріяв навчити дітей найголовнішого: витривалості, патріотизму та добра.
Також читай історію тренера та учня, яких об’єднав не лише спорт, а й війна.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!