Юля пригадує день, коли окупанти рознесли половину її будинку і мало не відібрали життя сина. Тоді зранку, 5 жовтня, вона з матір’ю поралась на городі. А 14-річний Владислав був сам у будинку, коли туди поцілила ракета.
Оглушило взагалі страшно, ніби я був у дзвіниці.
Українські військові, які кількома днями раніше звільнили село, надали Владу першу допомогу та евакуювали хлопця до найближчої лікарні в Озерному, далі до Краматорська та Дніпра. Усе за один день, аби врятувати дитину.
Хлопчику повитягали осколки з черева, частину пошкодженого кишківника видалили. За кілька днів після стабілізації стану Влада з мамою евакуювали до Львова.
Лікар розповідає, що також осколки проникли до хребта і крижової кістки, пошкодили йому нервові корінці, внаслідок чого у хлопчика є порушення функцій нижніх кінцівок.
Окрім цього є пошкодження грудної клітки та плеча. Кілька осколків досі у Влада в хребті. Львівські медики підготували хлопця до транспортування за кордон.
Незабаром Влад продовжить лікування у Норвегії. На хлопця чекає ряд операцій та тривала реабілітація. Його мама ще не знає, де та як житиме, оскільки окупанти залишили її з сином без будинку. Проте Юля зараз найбільше прагне вилікувати сина.
Дитину на ноги поставити. А все інше — будинок відбудуємо, сили будуть.
Сам Влад після одужання знову хоче повернутися до занять футболом. А поки сумує за котом та бабусиною їжею і сподівається скоро побачити найрідніших.
Скільки болю й страждань принесли в наше життя росіяни. Вчинки їхніх військових не пробачать покоління українців. Вони вбили тисячі мирних жителів, серед яких багато дітей. А скільки малечі лишилися без батьків. Читай історію дівчинки, яка пережила ракетний удар по вокзалу Краматорська, але втратила маму.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!